Основні риси розвитку права в 20 – 30 рр.

Вирішальне значення у розвитку кримінального права мало загальносоюзне законодавство, яке ставало зразком для законодав­чої діяльності в Україні. Подальший крок у посиленні ролі загаль­носоюзного законодавства було зроблено в Конституції СРСР 1936 p., яка віднесла все кримінальне законодавство до відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади, пере­дбачивши створення й видання єдиного для всього СРСР Криміна­льного кодексу. Однак через те, що такий кодекс не було видано, в УРСР продовжував діяти Кримінальний кодекс УРСР поряд з ок­ремими загальносоюзними кримінальними законами і указами Президії Верховної Ради СРСР, причому багато з них текстуально або з деякими змінами включалися до Кодексу. Тому всі криміна­льно-правові акти, видані в період 1937—1941 pp., можна поділити на дві групи: загальносоюзні кримінально-правові акти, що не включалися до КК УРСР, і кримінально-правові акти, прийняті в УРСР на підставі загальносоюзних законів і спрямовані на внесен­ня змін до чинного КК республіки.

Посилення кримінальної репресії знайшло своє відбиття перш за все у визначенні державних злочинів. Так, у постанові ЦВК СРСР від 14 березня 1933 p. роз'яснювалося, що у справах про шкідницькі акти на державних підприємствах і в установах "репре­сії повинні провадитись з особливою суворістю щодо викритих в цих злочинах службовців державних установ і підприємств". Пос­тановою від 8 червня 1934 р. ЦВК СРСР доповнив Положення про злочини державні 1927 p. статтею про зраду Батьківщини, яка визначалась як "дії, вчинені громадянами Союзу РСР на шкоду воєнній могутності Союзу РСР, його державній незалежності чи недоторканості його території". Такі дії, як, наприклад, шпигунст­во, виказування військової чи державної таємниці, перехід на бік ворога каралися і раніш, але тепер їх було виділено в групу найтяж­чих злочинів, які каралися розстрілом з конфіскацією усього майна, і тільки за обставин, що пом'якшували провину, — позбавленням волі на строк до 10 років. У разі втечі військовослужбовця за кордон члени його сім'ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією усього майна. Інші повнолітні члени сім'ї, що проживали разом із зрадни­ком, підлягали позбавленню виборчих прав і засланню у віддалені райони Сибіру на 5 років. Тим самим було грубо порушено один з основних принципів кримінального права, що кримінальній відпо­відальності і покаранню підлягають лише особи, винні у вчиненні злочину. І треба відзначити, що застосування цього закону призве­ло до тюремного ув'язнення тисяч невинних людей.

На підставі союзного акта ВУЦВК і Радиарком УСРР 20 липня 1934 p. прийняли постанову про доповнення КК УСРР статтями про зраду Батьківщини. Закон від 8 червня 1934 p. був повністю включений до КК УСРР.

У цей же час було розширено перелік злочинів проти порядку управління. Тут насамперед слід відзначити прийняту на підставі союзного закону постанову ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 13 тра­вня 1934 p., яка передбачала кримінальну відповідальність за по­сягання на обороноздатність країни. До особливо небезпечних злочинів відносилось порушення правил міжнародних польотів. 25 лютого 1931 p. ВУЦВК і Раднарком УСРР відповідно до пос­танови ЦВК і Раднаркому СРСР "Про відповідальність за злочи­ни, що дезорганізують роботу транспорту" доповнили КК УСРР ст. 26, яка передбачала порушення працівниками транспорту трудової дисципліни і встановлювала відповідальність за це у виг­ляді позбавлення волі до 10 років, а у випадках, коли ці злочини носили явно злісний характер, — найвищої міри покарання — розстрілу. До цієї групи можна також віднести такі злочини, як незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної роз­мінної монети, підробка паспортів, порушення правил паспортної системи, щодо яких в УСРР у період 1933—1937 pp. було прийнято низку законодавчих актів.

Жорстокість покарання надалі посилювалась. Постановою ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 р. за особливо небезпечні державні злочини — шпигунство, шкідництво, диверсію — строк позбавлен­ня волі було збільшено з 10 до 25 років.

Винятково велику увагу приділяє в цей час кримінальне зако­нодавство боротьбі із замахами на соціалістичну власність.

Під час насильницької колективізації однією з форм протесту селянства ставав забій худоби напередодні вступу до колгоспу. У зв'язку з цим ЦВК і Раднарком СРСР прийняли постанову від 16 січня 1930 р. "Про заходи боротьби з хижацьким забоєм худо­би". Винні в такому забої підлягали позбавленню волі строком до 2 років. Райвиконкомам було надано право позбавляти таких селян права користуватися землею і конфісковувати їхню худобу. Ще одна постанова від 1 листопада 1930 p. взагалі забороняла під загрозою кримінальної відповідальності забій племінної худоби та молодня­ка. Так само постанова ЦВК і Раднаркому СРСР від 7 грудня 1931 p. встановила відповідальність за незаконний забій і приве­дення в непридатний стан коней. В Україні теж постановою ВУЦВК і Раднаркому УСРР від 2 січня 1932 p. встановлювалась кримінальна відповідальність за незаконний забій худоби і коней, а також за інші злісні акти, що спричинили загибель худоби або коней чи призвели їх до непридатного стану.

До найважливіших об'єктів соціалістичної власності відноси­ли в цей час трактори і сільськогосподарську техніку. Тому поста­нова ЦВК і Раднаркому СРСР від 13 лютого 1931 p. запровадила кримінальну відповідальність у вигляді примусових робіт на строк до 6 місяців чи позбавлення волі на строк до 3 років за злочинно-недбале ставлення до тракторів і сільськогосподарських машин. Слід мати на увазі, що зловмисне пошкодження державного чи суспільного майна призводило, як і будь-яке шкідництво, до най-суворішої кари, аж до страти. Таким же чином КК УСРР було доповнено статтями, що передбачали кару за поломку і псування тракторів і сільськогосподарських машин, а також за витрачання не за прямим призначенням пального для тракторів та ін.

Але всеосяжного характеру охорона соціалістичної власності набула в Законі від 7 серпня 1932 р. "Про охорону майна державних підприємств колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціа­лістичної) власності". Уперше було проголошено, що соціалістич­на власність є священною і недоторканою, і тому люди, які посяга­ють на неї, повинні розглядатися як вороги народу. Закон встано­влював, що: 1) розкрадання соціалістичної (державної і колгоспно-кооперативної) власності спричиняє розстріл з конфіс­кацією всього майна, з заміною за обставин, що пом'якшують провину, позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіс­кацією всього майна; 2) до злочинців, засуджених у справах про розкрадання соціалістичної власності, не застосовується амністія;

3) розкрадання вантажів на залізничному і водному транспорті прирівнюється до розкрадання соціалістичної власності.

Надто суворі санкції Закону від 7 серпня 1932 р. не зумовлю­валися ні, розмірами розкраденої соціалістичної власності, ні спо­собами її розкрадання. Цс створювало умови для застосування Закону в дуже широкому масштабі й до порівняно незначних крадіжок державної або коопсративно-колгоспної власності.