Правовий статус організацій підприємців у соціально-трудовій сфері

Основними завданнями Національної ради є:

— узгодження шляхом тристоронніх консультацій по­зицій сторін у соціально-трудовій сфері з метою забезпечен­ня поєднання інтересів держави, власників та працівників підприємств, установ і організацій, а також пошук компромісів між соціальними партнерами для запобігання конфліктам;

— участь у підготовці висновків щодо проектів законів, інших актів законодавства в галузі соціально-трудових відно­син та пропозицій з питань удосконалення трудового зако­нодавства з урахуванням норм міжнародного права;

— вироблення пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевих тарифних угод, організація і проведення консуль­тацій про їх укладанні; аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей між сторонами, що виникають з питань її виконання, в разі звернення до Національної ради;

— узгодження позицій сторін щодо ратифікації і денон­сації конвенцій Міжнародної Організації Праці (МОП);

- повідомлення громадськості через засоби масової інформації про результати домовленостей сторін у соціаль­но-трудовій сфері.

Національну раду очолюють три співголови, які призна­чаються Президентом України за пропозицією Кабінету Мі­ністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок.

Організації роботодавців та їхні об'єднання беруть участь у веденні колективних переговорів і укладенні колективних угод, здійсненні контролю за виконанням колективних угод відповідно до Закону України "Про колективні договори і угоди".

Вони беруть участь у формуванні та проведенні держав­ної політики зайнятості населення, їхні представники на пари­тетних засадах з представниками професійних спілок, їхніх об'єднань та інших організацій найманих працівників, дер­жавних органів та органів місцевого самоврядування беруть участь у створенні та діяльності координаційних комітетів сприяння зайнятості.

Організації роботодавців та їхні об'єднання мають право на паритетних засадах брати участь в управлінні фондами соціального страхування. Законом України "Про загально­обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності" передбачена структура, функції Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань. Фонд соціального страхування — некомерційна самоврядна органі­зація, що діє на підставі статуту, який затверджується її прав­лінням. Управлятимуть Фондом правління і його виконавча дирекція. До складу правління включаються представники держави, застрахованих працівників і роботодавців — по 15 осіб від трьох представницьких сторін. Представників дер­жави призначає Кабінет Міністрів, а представники праців­ників і роботодавців делегуються чи обираються об'єднан­нями профспілок та роботодавців, які мають статус все­українських. Постановою Кабінету Міністрів України від і/ січня 2000 p. №74 "Про питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричи­нили втрату працездатності" рекомендовано об'єднанням профспілок та роботодавців, які мають статус всеукраїнських, повідомити у місячний термін Міністерство праці та соціаль­ної політики про персональний склад своїх представників, що включаються до складу правління і наглядової ради Фонду.

Організації роботодавців та їхні об'єднання можуть ви­ступати стороною колективного трудового спору (конфлік­ту) відповідно до Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)".

Разом з закріпленням прав необхідно передбачити й обо­в'язки організацій роботодавців та їхніх об'єднань. Видається, що перелік їх у проекті Закону "Про організації робото­давців" є обмеженим.

Організації промисловців і підприємців створювалися перш за все для вирішення своїх корпоративних завдань, захисту власних інтересів та інтересів їхніх членів. З часом вони намагаються брати активну участь у суспільних пере­твореннях, сприяти консолідації інтересів у суспільстві, впли­вати на формування державної політики і починають об'єд­нувати свої зусилля для участі у вирішенні соціально-еко­номічних питань.

5 листопада 1998 року за рішенням Установчого з'їзду об'єднань роботодавців України була створена Конфедера­ція роботодавців України. Згідно зі Статутом Конфедерації основною метою її діяльності є консолідація дій членів Кон­федерації для посилення впливу роботодавців на процеси формування й реалізації соціально-економічної політики України, представництва їхніх інтересів в економічній, соціаль­но-трудовій та інших сферах, захист законних прав та інте­ресів роботодавців. До складу Конфедерації входить 6 все­українських та 3 галузеві об'єднання роботодавців: Україн­ський союз промисловців та підприємців; Спілка орендарів і підприємців України; Українська аграрна конфедерація;

Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств Украї­ни; Асоціація роботодавців торгівлі й комерційної сфери економіки України; Спілка юристів України; Українська асо­ціація підприємств чорної металургії; Об'єднання підпри­ємств хімічної промисловості України "Союз хіміків Украї­ни"; Українська корпорація "Порцеляна". Конфедерація від­крита для участі та співпраці усіх громадських об'єднань підприємців. Конфедерація роботодавців України разом з Кабінетом Міністрів України підписала Генеральну угоду на 1999—2000 роки від сторони власників. Отже, сферу дії чинної Генеральної угоди значно поширено порівняно з Ге­неральною угодою на 1997—1998 роки, у якій було представ­лено лише 2 об'єднання.

З метою вдосконалення соціального партнерства сторо­ни домовились запроваджувати трипартизм у практику укладення колективних угод, в першу чергу на національно­му рівні (п. 4.2). Це важливе положення, оскільки в проекті Закону "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про колективні договори і угоди" уряд вилучив органи виконавчої влади на національному, територіальному і галу­зевому рівнях як самостійні суб'єкти угод. Профспілки й об'єднання роботодавців наполягають на проведенні колек­тивних переговорів, укладанні колективних угод на тристо­ронній основі. Це відповідає Конвенції МОП №144 про три­сторонні консультації для сприяння застосуванню міжнарод­них трудових норм 1976 р. (рат. 17 грудня 1993 p.) і принци­пу трипартизму. Сьогодні участь Кабінету Міністрів України в укладенні Генеральної угоди як окремої сторони обумов­лена, по-перше, його функціями як вищого органу в системі органів виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів відпо­відно до Конституції України вживає заходів щодо забезпе­чення прав і свобод людини і громадянина (в тому числі соціально-економічних прав і свобод); забезпечує проведен­ня фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

політики у сферах праці й зайнятості населення, соціально­го захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, еко­логічної безпеки і природокористування; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності та виконує інші функції, ви­значені Конституцією та законами України, актами Прези­дента України. По-друге, на національному рівні держава в особі Кабінету Міністрів залишається найбільшим представ­ником роботодавців.