Страхування життя та його основні види

Достовірно побудована таблиця смертності вельми важлива для кожної страхової компанії, оскільки саме від неї залежить розмір премії, резерви премії.

Порівнюючи таблиці смертності всього населення і таблиці смертності, розроблені страховими компаніями, можна зробити висновок про те, що останні точніші, хоча при цьому простір спостережень обмежений. Кожна конкретна страхова компанія має можливість використати точніші дані щодо своїх страху­вальників (застрахованих) та щодо видів страхування, в яких во­ни беруть участь. Високим показникам смертності мають відпо­відати й вищі за розміром премії. Страхові премії слугують страховику для формування певного розміру фондів, які забезпе­чували б йому виконання взятих зобов'язань перед страхуваль­никами. Використовуючи накопичені фонди, страхова компанія може одержати певний дохід, розмір якого залежить від розміру внесеної до фонду суми, часу її перебування в обігу, а також норми дохідності. Розмір установленої страховиком норми до­хідності відчутно впливає на розмір тарифної ставки.

Як страховикові, так і страхувальникові важливо знати суму внеску, який має бути сплачений на даний час. Проте його розмір особливо турбує страховика, оскільки він дбає, щоб до закінчен­ня строку страхування нагромадилася необхідна сума для здійс­нення виплати. З огляду на те, що протягом людського життя ймовірність настання смерті змінюється, має змінюватися й роз­мір самої премії протягом часу дії договору страхування. Але та­кий підхід, ускладнюючи технічну роботу страхової компанії, водночас майже унеможливлює сплату премії зі збільшенням ві­ку страхувальника (застрахованого). Саме тому премії, які стра­хувальники сплачують страховикам, мають характер постійних за розміром внесків і є незмінними протягом усього часу дії до­говору страхування. Такий підхід сприяє нагромадженню певних сум у вигляді страхових резервів і забезпечує страховикові мож­ливість подальшого виконання зобов'язань перед страхувальни­ками, їх розмір істотно залежить від точності складеної таблиці смертності, що є основою для розрахунку тарифів, і від встанов­леної норми дохідності.

Дострокове припинення дії договору страхування з ініціативи страхувальника призводить до зміни початкових відносин між ним і страховиком. У цьому випадку страховик має сплатити страхувальникові певним чином обчислену викупну суму. Але за умовами договору такий обов'язок на нього може й не поклада­тися, якщо договір триває недовго. Страховик не має змоги пове­рнути страхувальникові всю зарезервовану під час дії договору суму премій. Страхування охоплює певне коло страхувальників, і коли його залишає навіть один із них, порушується вся система, на якій базується страхування. Передчасне припинення договору тягне за собою те, що страхова компанія недоодержує певну суму премій, яку вона згодом планувала використати на здійснення виплат. До того ж і витрати страховика, пов'язані з обслугову­ванням договорів страхування, передбачалося поділити на цілий ряд років, а переривання договору робить це неможливим.

Страхова компанія пропонує страхувальникові, якого спіткали труднощі зі сплатою внесків, зменшити їх розмір або розмір страхової суми (і припинити сплату внесків). Така (по суті, не ви­гідна для страховика) операція називається редуціюванням.

Світова страхова практика поділяє страхування життя на страхування капіталів та страхування рент. У свою чергу, страхування капіталів передбачає можливість укласти договори страхування з умовою виплати певної суми при дожитті страху­вальника до зазначеного в договорі строку (події) або в разі його смерті. Страхування капіталів передбачає створення нових капі­талів. Великим попитом у страхувальників користується змішане страхування життя, згідно з умовами якого передбачається ви­плата, якщо страхувальник доживе до зазначеного строку (віку) або помре протягом дії договору страхування.

Якщо йдеться про рентне страхування, то певна обумовлена договором частка виплачується страхувальникові (застраховано­му) у вигляді регулярних періодичних виплат, а загальна сума останніх залежить від тривалості його життя.

Класифікація страхування за об'єктами передбачає поділ його на види. Це дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об'єктів від характерних для них ризиків, за­стосовувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначати особливості формування ре­зервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види страхування життя: змішане страхування життя, страхування ді­тей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страху­вання і страхування додаткової пенсії.

Оцінюючи в цілому зацікавленість страхувальників у цих ви­дах страхування, можна сказати, що вони були популярними (за винятком довічного страхування), давали змогу страхувальникові захистити себе або своїх дітей від різних несприятливих подій (травма, інвалідність, смерть), накопичити певну суму до закінчення строку договору страхування або певної події (вступ у за­реєстрований шлюб, вихід на пенсію).

Страхування життя є дуже важливим напрямком діяльності на переважній більшості страхових ринків економічно розвинених країн світу. Потреба розвивати його надалі існує і в Україні. Україна вже має певний досвід щодо страхування життя за умов ринкової економіки. Цей досвід пов'язаний, зокрема, з ухваленим у травні 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування», який передбачив формування страхових резервів зі страхування життя на загальних засадах, не враховуючи його особливостей, а через це не забезпечив страховикам можливості формувати резерви в обсязі, достатньому для здійснення майбут­ніх виплат. Окрім того, цей документ не висував вимог до пере­ліку страхових випадків, які можуть бути передбачені договора­ми страхування життя, до обсягу зобов'язань страховика тощо. Така ситуація призвела до виникнення значних проблем у сфері страхування життя, де почали впроваджуватися види страхуван­ня, які з ним нічого спільного не мали. Зрештою цьому важливо­му напрямку страхового захисту було завдано значної шкоди, страхувальники зневірилися в його дієвості та реальності. Дове­лося вживати заходів щодо виправлення ситуації, яка склалася. Так, у жовтні 1995 року Укрстрахнагляд затвердив Тимчасову методику формування резервів зі страхування життя. Цей доку­мент визначив загальні вимоги до умов договорів страхування життя та термінів їх дії, установив перелік страхових випадків, які можуть бути передбачені такими договорами. Тимчасова ме­тодика визначила порядок розрахунку нетто-тарифів зі страху­вання життя, урахувавши його особливості як виду діяльності.

Подальшому розвитку страхування життя сприяло й ухвалення в березні 1996 року Закону України «Про страхування», який усунув недоліки Декрету «Про страхування», Виявом розуміння законодав­цями особливостей страхування життя і його значення стала вимога Закону України «Про страхування», відповідно до якої з 1 січня 1997 року страховим компаніям, які проводять страхування життя, забо­ронено здійснювати інші види страхування.