Була поширена в Україні графіка, особливо книжкова. Її призначеня полягає в образному та декоративному оформленні книжки. Друкарні Києво-Печерської Лаври належала провідна роль у книгодрукуванні в Україні впродовж ХУІІ-ХУІІІ ст. З 1656 року по 1721 рік тут вийшло понад 200 видань. Видавалися букварі, у 1705 р. видана “Граматика”, єдиний примірник якої знайдено в університетській бібліотеці м.Ужала (Швеція), у 1712 р. – “Философия нравоучителя”, яку кілька разів перевидавали у Петербурзі, Москві, Львові, Відні.
На межі ХУІІ-ХУІІІ ст. склався основний вид української книги з характерним ансамблевим ілюструванням і оформленням, пишним декором, використанням традицій народного декоративного мистецтва (“Служебник”, 1708р., “Часослов”,1713р.).
Плідну видавничу діяльність здійснювала друкарня Почаївської лаври. Тут видавалися книги релігійного змісту, підручники, художня й світська література. З 1731 по 1800 рр. З Почаївської друкарні вийшло у світ понад 355 видань, де вперше використовувався шрифт, близький до сучасного скоропису. Почаївська друкарня діяла до 1917 року.
У ХУІІ-ХУІІІ ст. в православних церквах було багато статуй. З цим звичаєм встановлювати у храмах статуї вів боротьбу православний Синод. Були статуї на соборі св.Юра у Львові, Геракл на ратуші в Бучачі, фігури гетьманів і муз на будинку Малоросійської колегії у Глухові, водограй “Самсон” уКиєві.
Архітектура і будівництво.
Високого рівня розвитку досягла архітектура і будівництво. Від ХУІІ-ХУІІІ ст. в Україні збереглося чимало дерев’яних будівель, переважно церков (найбільше на Бойківщині). Це типова для українського мистецтва тризрубна будова, в якій кожний зруб перекритий ступінчатим перекриттям.
Деякі відміни мають церкви Волині,Поділля, почасти Буковини. На Поділлі багато церков трибанних, із стрункими кількаповерховими банями. Найвищими досягненнями були п’ятибанні церкви початку ХУІІІ ст. на Полтавщині. Чудом будівельної техніки був дев’ятибанний, п’ятиповерховий собор у Новоселиці (1773).
Житлових будівель залишилося дуже мало, але збереглися в Галичині, на Поділлі та на Волині жидівські синагоги, які мали риси шляхетських будинків з підсіннями, ганками та різними оздобами.
Друга половина ХУІІ ст. і початок ХУІІІ ст. вважається золотим віком українського мистецтва. В Україні створюється своєрідний стиль, що постав із сполуки українських тринавних церков із західноєвропейською базилікою і пізніше дістав назву українського бароко. Кульмінаційним часом розвитку цього стилю – пишного, урочистого – була доба Мазепи.
Мазепа фундував будівництво величезних храмів у Києві. Петро І казав, що Мазепа “великий строитель святим церквям”, а старшина в Бендерах, після смерті Мазепи, не могла підрахувати всього, що він “розкинув і видав… щедрою рукою в побожному намірі на будову церков і монастирів”.
В середині ХУІІІ ст. в Україні шириться втиль пізнього бароко – рококо. До нього належать перлини мистецтва – Андріївська та Покровська церкви в Києві, славетний собор св.Юра у Львові, в якому гармонійно поєднубться риси західноєвропейської та української архітектури.
Від доби бароко залишилося більше пам’яток світського будівництва, ніж від попередніх часів. Причина цього в матеріалі, яким переважно користувалися – цегла. Але все ж таки більша частина будівель загинула не з причин нетривкості матеріалу. Наприклад, під час руйнації Ботурина в 1708 році загинуло багато пишних будинків старшини і, передусім, палац гетьмана на Гончарівці, що справля велике враження. В палаці була велика бібліотека з цінними книжками ан різних мовах, багата колекція зброї. Але збереглися будинок військової полкової канцелярії, будівля Академії наук.
В 1730-их роках знову почалося піднесення мистецтва, зв’язане з діяльністю Т.Шеделя. одночасно з ним працювали С.Ковнір та І.Григорович-Барський (краще творіння – Покровська церква на Подолі). Київ був прикрашений чудовими будинками: митрополичі палати в садибі Софійського собору та брама Заборовського і перлина – ансамбль будинків у Києво-Печерській Лаврі, знищений під час німецької окупації в 1943р.
Самобутнім майстром був Ковнір, який будував чисельні лаврські споруди. Справжнім шедевром барокового стилю стала Ковнірова дзвінниця на Далеких печерах.
Важливим доробком українського бароко є Києво-Печерська Лавра. Особливо вирізняється Велика дзвінниця (висота 96,5 м.), що поєднує риси розвинутого бароко та елементи класицизму. В його основу покладено форми античної архітектури як ідеального естетичного еталона. Основні компоненти архітектури класицизму – симетрично-осьова композиція будівель, геометрично чітке й зручне планування приміщень.
Класицизм в Україні сформквався наприкінці ХУІІІ ст. У містобудуванні України позначився вплив російського класицизму (Київ, Полтава). Виникають нові міста, що збудовані до принципів регулярного планування: Маріуполь (1779), Миколаїв (1784), Херсон (1778), Одеса (1794). В ансамбль міських споруд вводяться площі, сквери, парки. На становлення національно-самобутніх рис класицизму вплинула велика житлова забудова, особоиво після звільнення дворянства від обов’язкової військової служби. Зводилися палаци з відкритим плануванням, оточені розкішними парками. Архітектурні проекти розробляяи відомі архітектори: М.Мосцепанов (палац графа П.Румянцева-Задунайського), П.Ярославський (палац у старому Мерчику).
До найвідоміших паркових ансамблів належать “Софіївка” м.Умань та “Олександрія” у м.Біла Церква. Ландшафтний парк графа Потоцького розташований на 150 га. У долині річки Кам’янки. Його прикрашають грати, штучні водоспади, фонтани, числені скульптури тощо. У колекції парку “Олександрія” понад 1800 різновидів рослин місцевої та зарубіжної флори. Тут природній пейзаж гармонійно пооєдунєтьсся з архітектурою.
Національна своєрідність українського бароко виявилась у збереженні кольорової гами споруди (блакитний з білим і золотим).
Народний побут.
ХУІІІ ст. – це етап безпосереднього становлення української етнографії як окремої наукової дисципліни. Соціально-економічний та політичний розвиток українських земель, зокрема початок розкладу феодально-кріпосницьких і зародження капіталістичних відносин обумовили значне зростання інтересу до українського народу, його життя, культури й побуту.
Традиційними видами господарської діяльності українського народу з давніх давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво. Однак найважливішим завжди залишалося землеробство, яке подітяється на три основні галузі: рільництво, городництво та садівництво. У кожному дворі тримали, якщо дозволяли майнові умови, волів чи коней, корів, овець, свиней, різноманітну птицю. Особлива увага приділялася розведенню великої рогатої худоби. Рибальством займалися українці всюди, де існували ріки та інші водойми.
Виготовлення скла – гутництво – відоме в Україні ще з часів Київської Русі. За багато століть розвитку воно досягло досить високого технічного і художнього рівня. Найбільшого поширення гутництво набуло на території Чернігівського та Волинського Полісся, що зумовлено наявністю значної кількості потрібної сировини: піску, крейди, вапна, тугоплавких глин і великої кількості лісового матеріалу, з якого добували вугілля, смолу. Проте дрібне селянське гутництво ще з ХУІІІ ст. почало зазнавати тиску з боку відповідних мануфактур.
Завантажити реферат