Військово-патріотичне виховання особового складу підрозділу

§ Максимальне узгодження форм і методів виховання особистості в умовах г служби в Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особ­ливостями,

§ Виховання в колективі і через колектив,

§ Співвідношення ви­могливості до військовослужбовців з повагою де їх особистої гідності.

§ Опора на пози­тивне.

§ Єдність, узгодженість, послідовність виховних впливів.

Принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України у підготовці молоді до захисту держави.

Формування особистості патріота повинно будуватись на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності йо­го від національного грунту. на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у вихованні молоді, підготовці її до захисту незалежності України, на розвитку патріотичної свідомості кожного громадянина України незалежно віл його національності, віросповідання, соціального положення тощо. До­тримання цього принципу вимагає докорінного перегляду застарілих, ма­лоефективних заходів з військово-патріотичного виховання, з підготовки молоді ло захисту держачи. Слід творчо підійти до впровадження на­родних. національних звичаїв. форм роботи з військовослужбовцями з метою розвитку у них високою рівня національного патріотизму та готовності до захисту України.

Принцип гуманізації процесу виховання військовослужбовців полягає в доведенні до свідомості юнаків того, що людина - найвища цінність, яку необхідно обороняти і захищати. Процес підготовки до можливої бойової діяльності, до захисту держави повинен відповідати основним вимогам, . проголошеним у Декларації про права людини, створювати всі умови для найповнішого розвитку особистості, яка з віком все більше здатна усвідо­млювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті.

Виховання військовослужбовців не повинно викликати проявів антигуманної, амораль­ної поведінки, зневажливого ставлення до суспільства, інших народів, до загальнолюдських цінностей. Разом з тим, цей принцип не заперечує фор­мування в особистості осмисленої ненависті до всіх тих, хто посягає на людське життя, на мир та свободу свого та інших народів.

Принцип розгляду виховання як системної діяльності.

Формування особистості військовослужбовця проходить у доступній для нього системі суспільних відносин шляхом цілеспрямованого навчально-виховного впливу. В залежності від змісту, структури, особливостей організації виховної діяльності військовослужбовців певного розвитку зазнає кожна з сфер людської психіки. Розвиток мотиваційної готовності особистості випереджає загальну військово-професійну та емоційно-вольову складові і стимулює становлення ос­танніх. Незважаючи на те, що готовність до служби в армії формується як цілісне, утворення особистості, кожен з виділених нами компонентів роз­вивається за своїми специфічними закономірностями.

Якісні та кількісні зміни в загальній військово-професійній та емоційно-вольовій готовності до служби в армії проходять під впливом мо­тиваційних утворень, які є змістоутворюючим ядром особистості.

Принцип неперервності виховання особистості у військовому навчально-виховному процесі.

Готовність до військової служби доцільно оцінювати за рівнем розвит­ку особистості: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних про­цесів, знань, умінь, навичок, необхідних воїнові. Аналіз процесу станов­лення готовності свідчить, що, виступаючи складним утворенням особис­тості, вона формується упродовж всього процесу виховання.

У цілеспрямованій продуманій суспільне корисній діяльності військовослужбовців про­ходить успішне становлення їх як особистості. Нейтралізація чи ізоляція особистості від такої діяльності приводить до при зупинки процесу її виховання, до порушення функціональних зв'язків між окремими її складови­ми та до певного гальмування розвитку.

Принцип вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи фор­мування необхідних якостей особистості.

Становлення готовності до військового захисту держави як внутрішньо­го, психологічного утворення особистості проходить через активне ово­лодіння нею зовнішньою, предметною діяльністю.

Суб`єктивація впливів, вимог суспільства відбувається опосередковано через різні види взаємодії індивіда у військовій службі: військову гру, бой­ову підготовку, спілкування, навчання, працю, громадську діяльність. Ство­рювані об'єктивні і суб'єктивні труднощі в процесі реалізації цих видів діяльності стають імпульсом до аналізу своєї готовності до бокової діяльності, до розгортання процесу саморозвитку якостей, властивостей, не­обхідних воїну сучасних Збройних Сил. Саме тому науково обгрунтована організація практичної діяльності військовослужбовців виступає реальною основою роз­витку високого рівня готовності особистості до захисту держави.

Принцип максимального узгодження форм і методів виховання осо­бистості у ЗСУ з її віковими та індивідуальними особ­ливостями.

Розпиток готовності до військової служби - це певна послідовність зміни властивостей, якостей особистості з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями.

Даний принцип забезпечує наукове обгрунтування, приведення у певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів військово-патріотичного виховання і навчання відповідно до вікових та індивідуальних

особливостей військовослужбовців. Він націлює на необхідність прослідковування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій та пізнавальній сферах юнака, на керування процесом розвитку кожного з компонентів особистості в залежності від й вікових та індивідуальних особливостей. Ігно­рування цього принципу призводить до деформування, суттєвого зниження рівня розпитку особистості. У багатьох випадках вікові, індивідуальні потреби юнаків у розвитку себе як справжнього військовослужбовця не задовольняються в системі нинішніх взаємосто­сунків, форм і методів навчально-виховної роботі; у Збройних Силах Ук­раїни. Відтак зростає загальне невдоволення, дискомфорт, апатія юнаків до військової служби, громадських справ, знижується рівень усвідомлення ними їх суспільного значення.

Виховання військовослужбовців в колективі і через колектив.

Педагогіка виходить з того, що тільки в колективі можна виховати лю­дину з високим рівнем свідомості, широким світоглядом і високою мораллю. Тільки в колективі розвивається моральна відповідальність індивіда за свою поведінку і поведінку всіх членів колективу. Дружний і цілеспрямова­ний колектив забезпечує багатство і повноту життя всіх членів, забезпечує в цьому розкриття всіх задатків і здібностей особистості.

Основу колективу складає сумісна суспільне корисна діяльність. Військова діяльність носить, як ніяка інша, яскравий колективний характер. Принцип виховання в колективі і через колектив вимагає від командирів турботи про згуртування підлеглих. Показником зрілості колективу, йо­го здатності успішно виконувати поставлені державою задачі, в тому числі і виховні, є його дисципліна. Тому зміцнення військової дисципліни і вихо­вання у військовослужбовців дисциплінованості є в той же час і розвитком у них активної соціальної позиції.