Пам'ять і увага

Обсяг запам’ятовуваного матеріалу значно зростає, якщо між окремими його частинами встановлюється певні зв’язки, асоціації.

За характером запам’ятовування розрізняють емоційний, образний і словесно-логічний вид пам’яті.

Фізіологічною основою відмінності між образною і словесно-логічною пам’яттю є особливості співвідношень сигнальних систем. Якщо при запам’ятовуванні переважає перша сигнальна система, формується образний вид пам’яті, якщо переважає друга сигнальна система, – словесно-логічний.

Образний вид пам’яті базується на здатності людини до запам’ятовування інформації, що надходить через органи чуття, тобто конкретних образів. Людина, згадуючи, уявляє образи дійових осіб, предмети, явища. Образний вид пам’яті тісно пов’язаний з емоційною пам’яттю. Цей вид пам’яті більш властивий дітям.

Словесно-логічний вид пам’яті ґрунтується на використанні словесних позначень, логічних зв’язків, понять, тобто це фіксування і збереження думки, позначеної словами.

Поліпшує запам’ятовування одночасна участь у процесі пізнання всіх або багатьох аналізаторів разом із мисленням і мовленням.

Пам'ять людини має свої індивідуальні особливості. В одних переважає слухова, в інших -- зорова пам’ять, залежно від того, через які органи чуття сприймається і фіксується інформація. Третій тип пам’яті – рухова, або моторна, вона властива особам, які запам’ятовують ін формацію, пов’язану з рухом. Найчастіше зустрічається мішаний тип пам’яті. Але є ще один тип пам’яті, мабуть, найстійкіший – це пам’ять на почуття, на переживання, тобто емоційна пам’ять.

Для полегшення запам’ятовування і збільшення обсягу пам’яті використовують мнемотехніку (мистецтво запам’ятовувати) – систему різних способів. Для цього слід: включити в роботу велику кількість органів чуття, що беруть участь у сприйманні; концентрувати увагу; обрати оптимальний темп сприймання і зрозумілість засвоєного; не читати наступне, поки не стало зрозумілим попереднє; повторювати; обрати спосіб розподілу матеріалу – запам’ятовувати цілком чи частинами; комбінувати заучування – спочатку загальне ознайомлення, осмислення матеріалу, а потім заучування частинами за планом; користуватися логічним осмисленням матеріалу; застосовувати таблиці, схеми, записи.

Логічний метод. Елементи певного списку асоціюють один з одним у ланцюжок за допомогою мислитель них образів.

Метод Loсі. Цей метод застосовували грецькі та римські оратори. Вони пригадували всі об’єкти. що були на дорозі, по якій щодня ходили до міста (місця). Згодом до кожного з цих місць вони прив’язували тезу, аргументи промови.

Збереження – це здатність утримати, зберегти сприйняту інформацію. Коли говорять про хорошу або погану пам’ять, то, як правило, мають на увазі здатність надійно тримати якісно великий обсяг відомостей, понять, уявлень, визначень, досвіду і тощо. Ще французький психіатр Рібо помітив, що індивідуальні назви утримуються в пам’яті значно гірше, ніж імена загальні і поняття. Це пояснюється тим. Що при запам’ятовуванні індивідуальних імен мають місце майже виключно механічні, менш стійкі, а при запам’ятовуванні загальних назв, а особливо понять, -- більш смислові зв’язки.

Розрізняють дві форми збереження інформації в пам’яті: короткочасну і тривалу. Для короткочасної характерне утримання інформації в пам’яті від кількох секунд до 1 – 2 діб. Утримання інформації в пам’яті аж до кількох місяців і років вважається тривалою пам’яттю. Якщо інформацію сприймають протягом 40 – 60 хв. і більше, вона переходить у блок тривалої пам’яті.

Існує також оперативна пам’ять, особливості якої полягають в її ніби посередницькій участі, у взаємозв’язку між короткочасною і тривалою пам’яттю, коли здійснюється добір інформації з короткочасної пам’яті і вона «засилається» в тривалу.

Третій процес пам’яті – відтворення інформації.

При відтворенні зафіксованого в пам'яті нерідко воно зіставляється з тим, що сприймається в конкретний момент, і у випадку виявлення схожості відбувається впізнання – найпростіша форма відтворення, яка виникає при повторному сприйманні матеріалу. Найбільш ранні вияви пам’яті у формі впізнання проявляється у дитини, коли вона впізнає свою матір у перші місяці життя, посміхається при появі, тягнеться до неї.

Відтворення може бути довільним і мимовільним.

Мимовільне пізнання здійснюється без спеціальної мети що-небудь згадати, воно виникає неначе само по собі, ненавмисно, часом у результаті якихось асоціацій.

Довільне відтворення має в житті і діяльності людини основне значення. Легкість, швидкість, точність відтворення тісно пов’язані з двома попередніми етапами процесу пам’яті – запам’ятовування і збереження, їхніми якостями.

Різновидами довільного відтворення є пригадування та спогади.

Відтворення не слід ототожнювати з уявленням. Основою уявлення є пам’ять. Уявлення – це психічний процес відображення в свідомості людини образів, раніше сприйнятих предметів і подій об’єктивної діяльності, що в даний момент не діють на органи чуття.

Уявлення характеризується наочністю. По суті, це чуттєво-зоровий або чуттєво-слуховий образ навколишньої діяльності.

Уявлення слід відрізняти від персеверуючих образів, що є виявом процесів циклічного збудження нейронних структур, пов’язаних із запізненням сигналу про припинення дії.

Розрізняють три рівні вияви пам’яті. Найвищим рівнем вважають відтворення. Другий рівень – упізнавання. Якщо вона добре виявлена, то людина може безпомилково упізнати текст, формулу, бачену лише один раз. Нарешті, третій, нижчий рівень пам’яті – полегшуючий. У цьому випадку людина не може самостійно згадати абу упізнати текст, формулу, картину.

Пам'ять характеризується, головним чином відстроченим відтворенням – у цьому і полягає значення пам'яті, тобто людина може нагромаджувати досвід і зберігати його, користуватись ним на практиці.

Усе, що людина запам’ятовує з часом забувається. Забування – процес протилежний збереженню. Перш ніж піти з пам'яті , подія втрачає зв'язок з теперішнім. Найчастіше забувається другорядне, краще зберігається істотне, основне, воно зберігається і довше, і повніше.

Пам'ять не є якоюсь самостійною функцією, вона щонайміцніше пов’язана з особистістю, її внутрішнім світом, інтересами прагненнями. Тому розвиток і вдосконалення пам'яті відбувається паралельно з розвитком людини, а ті чи інші етапи пам'яті – це результат зміни взаємостосунків людини із зовнішнім світом і людьми.

Розглянуті питання фізіології пам'яті. Її процесів і особливостей вияву мають суттєве в комплексному оцінюванні стану психічної діяльності як здорової, так і хворої людини.

У В А Г А.

На органи чуття людини одночасно діють безліч різноманітних подразників. Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе відбір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко, або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.