Загальна власність на землю й знаряддя праці, рівність членів суспільства й кревний зв'язок, що лежить в основі родів і племен, тобто тієї всієї суспільної структури, що прийшла на зміну орді, становить у сукупності справжню основу для всієї маси звичаїв, незважаючи на їхню розмаїтість. Можливість закріплення звичаїв, правил, нав'язаних людині в силу взаємної залежності індивідів, між якими поділена праця, породили трудові процеси, сформувавши мову з її здатністю до спілкування, абстракціям.
Багато звичаїв були одночасно нормами первісної моралі й релігії, були пов'язані відправленням укорінених обрядів і ритуалів. Наприклад, природний поділ функцій у трудовому процесі й навіть найпростішому розмежуванні обов'язків між чоловіком і жінкою, дорослим і дитиною розглядається одночасно і як звичай, і як норма моралі, і як веління релігії.
Прийняття існуючих норм поведінки як «своїх», безумовна солідарність з ними була пов'язана з тим, що первісна людина не відокремлювала себе від суспільства, не мислила себе окремо від роду й племені. І оскільки всі норми розцінювалися як послані понад, правильні, справедливі, то, природно, у багатьох народів за змістом цих норм, а нерідко й за самими нормами і їх сукупністю закріпилися такі найменування, як «право», «правда» і т.п. У цьому значенні право з'явилося раніше держави й забезпечення його реалізації, дотримання всіма правових приписань було однієї із причин виникнення права.
Так чи інакше, у будь-якому державно-організованому суспільстві тим чи іншим способом норми права зводяться в закон, освячений понад, підтримуваний і забезпечений державою. Правове регулювання суспільних відносин стає найважливішим методом державного керівництва суспільством. Але в той же час виникає й протиріччя між правом і законом, оскільки останній перестає виражати загальну справедливість, відбиває інтереси тільки частини, і, як правило, меншої частини, суспільства.
Поняття права та його ознаки.
Дуже часто в нашому житті ми зустрічаємося зі словом "право", прекрасно уявляючи собі, коли мова йде про моральне або юридичне право. Юридичні права чітко визначені, записані в законі, сталі, що захищаються особливими державними органами.
Під терміном "право" розуміється обґрунтована, виправдана, воля або можливість поведінки, що визнається в суспільстві.[1;49] Є ще й інші значення цього слова:
1) у значенні звичайних прав - свободи або можливості поведінки, заснованої на звичаях, тобто нормах, що ввійшли у звичку.
2) у значенні моральних прав - свободи або можливості поведінки, заснованої на принципах добра й справедливості.
3) у значенні корпоративних прав - свободи або можливості поведінки, заснованої на статутному й інших положеннях, які діють усередині суспільних, недержавних об'єднаннях, організацій, партіях.
4) у юридичному значенні - свободи або можливості поведінки, називаної суб'єктивним правом, заснованої на законі, інших офіційних джерелах.
Але й у юридичному зміст "право" має два значення:
2. суб'єктивне юридичне право - свобода й можливість суб'єкта, конкретної особи, на юридично забезпечену поведінку.[1;46]
3. об'єктивне право - тут термін "право" близький до термінів "закон", "законодавство", і мається на увазі не свобода й можливості поведінки, а щось "об'єктивне" у суспільстві - юридичні норми, виражені в законах, інших джерелах, або в цілому (Українське право), або як частина (цивільне право).[1;50]
У кожному політично організованому суспільстві поряд із правом у юридичному значенні існує природне право, що охоплює такі права як: право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні.
Права, що належать до природних, існують незалежно від того, закріплені вони десь в законі чи ні, вони безпосередньо випливають з природного порядку речей, з самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних і навіть природно-природних факторів.
На відміну від природного права, право в юридичному значенні з'являється як позитивне право, виражене в законі, в інших джерелах. Як позитивне право воно:
Þ створюється людьми, суспільними утвореннями, - законодавцями, судами, самими суб'єктами права і т.д. є результатом їхньої творчості, цілеспрямованої вольової діяльності.
Þ існує у вигляді закону, інших джерел, тобто особою зовні вираженої реальністю (а не просто у вигляді думки, ідеї).
Існує три способи формування й існування позитивного права: звичайне право, право суддів, право законодавця.
Звичайне право - історично перша, найбільше тісно пов'язана із самим життям форма позитивного права.
Право суддів - судове рішення, присвячене певній особі, конкретній справі, може стати зразком, прикладом (прецедентом) для подібних же життєвих випадків. Таким шляхом формується право суддів, тобто прецедентне право.
Право законодавця (право закону) - формування позитивного права шляхом прямої діяльності державних органів, як правило, вищих, у міру розвитку демократії - представницьких.
Сутність права полягає в регулюванні суспільних відносин в умовах цивілізації, у досягненні на нормативній основі такої стабільної організації, організованості суспільства, при якій регулюється демократія, економічна воля, свобода особи. Вище суспільне призначення права - гарантувати в нормативному порядку свободу в суспільстві, стверджувати справедливість, створювати оптимальні умови для розвитку в суспільстві економічних і духовних факторів, виключаючи сваволі й свавілля в суспільному житті. По своїх вихідних початках право покликане бути стабілізуючим і заспокійливим фактором. Саме в цьому є найважливіша сторона правового регулювання.
Основні функції права відповідно до його призначення такі:
¨ регулятивна - упорядкування суспільних відносин шляхом закріплення існуючих суспільних зв'язків і порядків, і забезпечення активного поводження тих або інших суб'єктів.
¨ охоронна - встановлення мір юридичного захисту і юридичної відповідальності, порядку їхнього покладання й виконання.
Найбільш загальними ознаками права є:
1. Загальнообов'язкова нормативність - норми права поширюють свою дію на територію всієї країни, на все населення.
2. Вираження норм у законах і інших визнаних державою джерелах - юридичні норми, це строга зовнішня реальність, незалежна від розсуду окремих осіб.
3. Дія через дозвіл через суб'єктивні права - ознака, що розкриває особливості права як "права" виділяє його з інших норм, що діють у суспільстві.
4. Державна забезпеченість - ознака, що свідчить про те, що загальні правила, які визнаються державою в якості правових, мають підтримку самої потужної соціальної сили - державної влади.
Отже, право - це система загальнообов'язкових норм, виражених у законах, інших визнаних державою джерелах і які є загальнообов'язковими критеріями правомірно-дозволеного (а також забороненого) поводження.
2. Взаємовплив держави і права
Завантажити реферат