Розвиток культури у 60-90-і рр. ХХ ст. в Україні і світі

є) кінематограф;

Великий вплив на сучасне життя, на стиль поведінки людини має кінематограф. Провідну роль у створенні масової кінопродукції віді­грають Сполучені Штати Америки з їх "фабрикою марень" - Голліву­дом. Тут щорічно створюється кількасот кінокартин, більшість з яких розрахована на середнього споживача і намагається здивувати його великою кількістю кіноефектів, видовищних сцен. Продукція Голівуду різноманітна у жанровому відношенні. Тут і історичні фільми ("Сід", "Бен-Гур", "Клеопатра"), і фантастика ("Зоряні війни", "Термінатор"), і пригодницькі стрічки й бойовики ("Індіана Джонс", "Коммандос", "Рембо"), фільми-катастрофи ("Титанік"), мелодрами ("Занесені вітром", "9 1/2 тижнів", "Красунечка") тощо. Серед діячів сучасного кінематографу слід згадати режисерів Д.Лукаса, Д.Кеме-рона, С.Спілберга, С.Кубрика, Р.Земекіса, Р.Поланського, акторів Л.Шварценегера, Л. Ді Капріо, С.Сталоне, С.Сігала, Н.Кейджа, Д.Ніколсона, Д.Деппа, Ш.Стоун, Д.Робертс, К.Бесінджер, М.Пфайфер. Досягнення в галузі кінематографу відзначаються багатьма преміями, серед яких знаними є Золотий лев (Флоренція), Пальмова гілка (Канни), Ніка (Росія), премія Американської академії кіномистецтв Оскар. Остання є найпрестижнішою.

Ще одним різновидом масового кінематографу є телесеріали, або так звані "миляні опери" (така назва походить від того, що пер­ший телесеріал було знято на замовлення компанії, яка виготовляла миючі засоби). Це багатосерійна епопея, у якій оповідається про іс­торію якоїсь сім'ї або долю конкретної людини (переважно жінки). Миляні опери" відрізняються повільним розвитком сюжету, штуч­ним нанизуванням одних епізодів на інші, наявністю багатьох сю­жетних ліній. Кількість серій у такому фільмі може нараховувати від 10-15 до 500-600. Класичними зразками "миляних опер" є амери­канські серіали "Династія", "Даллас", "Санта-Барбара". Багато сері­алів випускає на світовий кіно ринок Латинська Америка (Бразилія, Аргентина, Мексика). Серед них "Рабиня Ізаура", "Багаті також плачуть", "Просто Марія", "Тропіканка", "Я купую цю жінку" та ін.

ж) "сексуальна революція";

На початку 1980-Х рр. західний світ пережив згадувану вище "сексуальну революцію". До літератури та мистецтва приходять те­ми, що тривалий час перебували під всілякими табу. Смакування подробиць статевих стосунків людей - одна з головних ознак сучас­ної масової культури. Зні­маються фільми, присвячені цій стороні людського життя: "Емануель", "11 днів та ночей", "Калігула". Коли режисери втрача­ють відчуття міри, а показ статевих сцен стає самоціллю, то твір пере­стає бути витвором мистецтва, перетворюючись на звичайну порногра­фію ("Катерина", "Распутін" тощо).

Складовою частиною сучасної масової культури є й мода, її індус­трія також має своїх майстрів та кумирів. Серед сучасних модельєрів одягу велику популярність отримали Д.Версаччі, К.Кляйн, В.Зайцев. В.Юдашкін, І.Сен Лоран, К.Діор. Модною й престижною стала праця демонстратора одягу - "моделі". Тисячі сучасних дівчат мріють про кар'єру К.Шиффер, Н.Кемпбел, Є.Герцигової, С.Кроуфорд.

Розрахована на первинний рівень сприйняття й художнього мис­лення, на примітивну й естетично не розвинуту людину масова культура базується на створенні ілюзій, мрій, міфів. Суттєвим завданням цих ілю­зій є створення зразків поведінки й стилю життя. Цей ідеальний тип людини отримав термінологічне визначення "імідж" (образ). Людина свідомо отримує певний тип для наслідування, який частіш за все асо­ціюється з поняттям "престиж", "репутація".

Отже, культурна ситуація XX ст. покликала до життя багато різних художніх течій. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників різних художніх течій,, різних національ­них культур формується багатолика, суперечлива світова культура.

з) освіта і наука;

З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової десяти­річної освіти. Розширювалась мережа вузів. На Україні було відкри­то ще 5 університетів, в тому числі у Донецьку, Сімферополі, Запо­ріжжі. За статистикою, 84% зайнятого населення мали вищу та серед­ню (повну та неповну) освіту. Проте в кінці 60-х рр. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія.

У 1984 р. була здійснена спроба реформувати освіту. Посилюва­лася ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років, 8-річні школи реорганізовувалися в 9-річні, середні в 11-річні. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорс­ткий партійний контроль, заорганізованість навчально-виховного процесу, ігнорування національного фактору. На початку 80-х рр. ста­ло помітно, що рівень підготовки фахівців відстає від світового.

У науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені мож­ливості, накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаменталь­них розробок, втрати передових позицій у світовій науці.

Усі ці негативні явища в суспільному житті камуфлювалися під яскравими плака­тами з гаслами про "ум, честь і совість" тощо, святковими демонстраціями, військо­вими парадами та бутафорними театралі­зованими виставами на кшталт помпезного святкування нібито 1500-річчя Києва (див. на мал. фрагмент святкування на Олімпій­ському стадіоні у Києві влітку 1982 р.).

Напротивагу застійним явищам оригінальність, національний колорит рельєфно виявилися в музично-пісенній творчості компо­зитора В.Івасюка, ансамблю "Смерічка", співаків В.Зінкевича, Н.Яремчука. Величезну популярність здобула у 70-80-ті рр. співачка Софія Ротару. Але в існуючій тоді системі цінностей їх творчість нерозривно пов'язувалася зі "здобутками радянської соціалістичної культури". Обізнаність же зі справжнім, кризовим станом справ у всіх сферах жит­тя радянського суспільства була для більшості людей недосяжною.

Тому багато хто сприйняв початок перебудовчих процесів у суспільстві після приходу до влади М.С.Горбачова як чергову зміну гасел на плакатах. Суспільство виявилося практично неготовим до швидких, ефективних та всеохопних реформ.

Поступово, однак, крига скресала. Почалося нове національне відродження України, нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття дер­жавної незалежності. При цьому старий партійний апарат залишився на своїх місцях, захищаючись від усе зростаючої активності "низів" різноманітними маневрами і заграванням з лідерами утвореного 1988 р. "Народного Руху України за перебудову". У цілому ставлен­ня до цієї громадської організації, очолюваної кількома активними діячами української культури під проводом поета І.Драча, збоку то­гочасних державних органів було вкрай негативним. Вважалося, що "рухівці" штучно дестабілізують цілком нормальну й спокійну суспільну ситуацію, що яскраво відбилося у тогочасних державних ор­ганах масової інформації, де слово "рухівець" сприймалося як ледь не лайливе. "На місцях" ставлення було ще більш ворожим. При цьому до прямої заборони цієї організації справа усе ж не доходила, що свідчило про Очікувальну, безініціативну й непослідовну пози­цію тогочасних українських можновладців, які ще, власне, й не від­чували себе повноцінними можновладцями.