Розвиток культури у 60-90-і рр. ХХ ст. в Україні і світі

Незважаючи на економічну кризу та інші негаразди, значних успіхів за роки незалежності досягли українські спортсмени. У цьо­му можна бачити продовження кращих традицій попереднього часу (з 639 олімпійських медалей, завойованих радянськими спортсмена­ми, на рахунку українських - 444, в тому числі 196 золотих). Успішно виступили українські спортсмени на Олімпійських іграх в Атлан­ті (США, 1996р.). За підсумками змагань Україна увійшла в десятку кращих спортивних держав світу.

Скромнішими є успіхи сучасного українського кіномистецт­ва. Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в основ­ному, історичному минулому України. Створено декілька багатосе­рійних фільмів, серед них "Сад Гетсиманський" за мотивами творів І.Багряного, "Пастка" (за І.Франком), телесеріал "Роксолана" та ін. На 34 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільму "Ізгой" (за мотивами повісті А.Дімарова, режисер В.Савельєв, продюсер А.Браунер, ФРН) присуджено Гран-прі. На жаль, більшість талано­витих українських кіноакторів сьогодні зайняті в інших сферах дія­льності (театр, реклама, телебачення або й просто присадибне господарство). Деякі з них знімаються у фільмах іноземних кіностудій. Нещодавно подією в кіномистецькому житті не тільки Польщі, а й України стала історико-пригодницька картина "Вогнем і мечем" за участю кількох україн­ських акторів, включаючи й нині діючого міністра культури Б.Ступку (див. на мал. кадр із цього фільму режисера Є.Гофмана). Ство­рюються українсько-російські, українсько-французько-російські ("Схід-Захід"). та інші кінокартини. Закінчилися зйомки українськокитайської кіноверсії повісті М.Островського "Як гартувалася сталь", надзвичайно популярної в Китаї з його давніми традиціями подолання різноманітних кризових періодів і надзвичайно корисної нам у наших скрутних умовах. Цей фільм знімався на українській землі повністю українським акторським складом. До липня 2000 р. на кіностудії ім.Довженка мають закінчитися і зйомки суто україн­ської масштабної кіноленти, присвяченої гетьманові Мазепі, відзня­то екранізацію романа П.Куліша "Чорна рада", готується українська кіноверсія "Пригод бравого солдата Швейка".

Продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні пов'язане передусім з діяльністю таких яскравих режисерів, як Р.Віктюк, Б.Жолдак, С.Донченко, Б.Шарварко.

Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою, перекомутація з 1995 р. УТ на канал, що раніше займало ОРТ, хоча робота Першого Національного мала б здійснюватися на значно кращому, ніж досі, рівні. Суттєво змінило зміст своїх програм Українське радіо. Вони стали професіональними, національне спря­мованими. Проте зростає комерціалізація засобів масової інформації - газет, каналів телебачення, радіостанцій, серед яких значна части­на орієнтуються на маловибагливого і дезорієнтованого читача, гля­дача, слухача, поширюючи низькопробну й нерідко просто безвід­повідальну інформацію та суррогатні вироби маскультівського шир-потребу. В країнах зі стійкими культурними традиціями подібні "твори" мало впливають на загальну культурну атмосферу в суспі­льстві, хоча й там на їх шляху вибудовуються перешкоди. У нас же, при відсутності кращих зразків, їх нерідко деструктивний характер залишає значно глибші рубці на душах людей, передусім, молодих, які нерідко сприймають розраховані на невігласів чи дикунів новітні "брязкальця" за останні досягнення сучасної світової культури. Масова культура є фактором, з яким необхідно рахуватися у вільному демокра­тичному суспільстві, однак перетворювати цей різновид розважальної субкультури шоу-бізнесу на замінник або відповідник особистої чи ко­лективної культури було б неприпустимою помилкою.

Розвиток української популярної музики останнього десятиліт­тя пов'язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Понома-рьова, Руслани, А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та ни­зки інших імен, їх поява і творча еволюція щільно пов'язана з необ­хідністю задоволення потреби у своїй національній популярній роз­важальній музиці як складовій шоу-бізнесу. Практично кожний з перелічених виконавців має свою групу палких прихильників у всіх більш-менш примітних населених пунктах України. Однак поки що український шоу-бізнес програє російській конкуренції, що свідчить не стільки про нижчий рівень виконання, скільки про несформованість уявлення про престижність української популярної музики. Українські музиканти продовжують виїздити до Москви у пошуках продюсерів. Група "ВВ" здобула в Росії чималу популярність завдя­ки оригінальності свого лірично-"розхристаного" стилю, але її вплив на російський музичний ринок порівняно зі зворотнім впливом ро­сійських виконавців і колективів є незначним. Видаються спеціальні журнали, присвячені сучасній українській естраді (напр. "Галас").

Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З од­ного боку продовжують творити письменники й поети, старшого по­коління: І.Драч, В.Дрозд, Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко. З іншого боку література від­чуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем ).

Ця тенденція сприяє розвитку масової та популярної літератури, пе­реважно російськомовної. Розквітають такі жанри, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман. Відомими далеко за межами України письменниками-фантастами є Генрі Лайон Олді (колектив­ний псевдонім Д.Громова та О.Ладиженського), А.Валентинов, М. та С.Дяченки, майстром любовно-авантюрного жанру вважається Симона Вілар (Н.Гавриленко).

Поки що можна констатувати слушність думки визначного українського консерватора початку XX ст. В'ячеслава Липинського, який в "Листах до братів-хліборобів" змалював картину проблема­тичності формування повноцінної нації на території, що здобула не­залежність не шляхом принципової визвольної боротьби, а внаслі­док розпаду метрополії. Однак останніми роками інерційність мис­лення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійли­ві позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного духовного відродження українського народу. Яким буде його май­бутнє, багато в чому залежить від цілеспрямованості в досягненні мети і згуртованості різних верств і ланок суспільства, передусім звичайно, органів державного управління, але щось, хай і невеличке, можливо, непомітне в загальному процесі, залежить від кожною громадянина української держави.

Висновок.

Протягом XX ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Складнощі будівництва національної держави за сучасних умов не повинні лякати молоде покоління громадян України, яке має стати гідним кращих національних традицій, повноправно увійшовши у III тис. нової ери в ролі зміцнілого в роки сучасних випробувань, здорового й культурно збагаченого, вповні свідомого майбутніх завдань, національне згуртованого організму.