Спільне підприємництво

Найадекватнішою формою підприємств для здійснен­ня офшорного бізнесу є корпорації. Це зумовлено тим, що створення корпорації та надання їй права отримання при­бутку дає змогу зменшити величину індивідуального подохідного податку (оскільки податок на прибутки корпо­рацій нижчий) і розширити способи його законного зни­ження. Крім того, таке зниження можливе шляхом реєстрації в країнах з пільговим режимом оподаткування.

Більшість країн з офшорними регіонами використову­ють при реєстрації юридичних осіб британське прецедентне право, згідно з яким корпорація вважається резидентною за місцем її розташування (мається на увазі країна, де корпорація зареєстрована, а її керівництво має постійне місце проживання). Якщо корпорація не має джерел до­ходів, пов'язаних з резидентами країни реєстрації, то вона звільняється від оподаткування свого прибутку. Більше то­го, в переважній більшості офшорних регіонів застосову­ють системи пільгового оподаткування навіть для рези­дентів корпорацій. У країнах з такими регіонами існують, як правило, розгалужені мережі договорів з багатьма краї­нами світу про усунення подвійного оподаткування.

В середині 90-х років у світі налічувалося до 50 країн і регіонів, сприятливих для реєстрації офшорних корпо­рацій. При цьому важливо не порушувати низки вимог для здійснення такої реєстрації. До них належать: заборона використання назв уже існуючих компаній, імен короно­ваних осіб; для корпорацій з незначним статутним капіта­лом - назв, пов'язаних з великим обсягом і широкими масштабами операцій, та ін.

Для заснування офшорної компанії необхідно мати:

1) документ про статут підприємства (так званий «Ме­морандум про асоціацію», в якому відображають мету створення, сферу діяльності, розмір статутного капіталу, дані про засновників та ін.);

2) засновницький договір (або «Стаття асоціації»), в якому визначають взаємовідносини між її засновниками, управлінським персоналом і засновниками. [7, с. 255].

На підставі цих документів офшорній компанії вида­ють сертифікат про інкорпорацію (реєстраційне свідо­цтво), яке надає їй право розпочати діяльність. В різних країнах кількість власників таких компаній неоднакова. З метою конфіденційності до засновницьких документів вносять імена повірених (номінальних власників). Для цього часто використовують номінальних директорів, які виконують розпорядження реальних власників.

Надзвичайно поширеними видами офшорних корпо­рацій є інвестиційні та холдингові компанії. Отримані ни­ми кошти можна вкладати в акції інших компаній або в банки різних країн світу. З метою зменшення оподатку­вання компаній в країнах з високими податками вони (компанії) набувають статусу дочірніх підприємств хол­дингової офшорної корпорації, розташованої в офшорному регіоні. В такому разі податки зменшуються на величи­ну дивідендів, виплачуваних холдинговій компанії. Інвес­тиційні та холдингові офшорні компанії дають змогу уникнути податків на передання спадщини і збільшення капіталу, знизити податки на прибуток від надання транс­портних та професіональних послуг (консультаційних, во­лодіння патентами, ліцензіями та ін.).

Широко практикується заснування офшорних банків, особливо філіалів транснаціональних банків. Це дає змогу здійснювати депозитні операції в країнах, де вони не опо­датковуються, надавати банківські кредити за умов звільнення від сплати податків на відсотки, одержувані за їх надання, та ін. Значні пільги в офшорних регіонах от­римують страхові, трастові компанії.

Вищенаведені форми розвитку спільного підприємництва є найбільш радикальним у сучасній світовій практиці, які потребують значних капіталовкладень та залучення, як внутрішніх так і зовнішніх джерел фінансування. Слід зауважити, що використовуються й інші способи стимулювання розвитку спільних підприємств, такі як:

- проведення активної державної політику щодо зменшення або уникнення інвестиційних ризиків;

- зниження податкового тиску на підприємства, особливо ті, які щорічно вкладають ресурси в інвестиційний розвиток, виходячи з градаційного рівня ресурсів і податків;

- зниження матеріало- та енергомісткості на одиницю продукції, підвищуючи її конкурентоспроможність через забезпечення якісних характеристик та ін.

Світовий досвід залучення інвестицій та створення СП свідчить про те, що поступово країни, які бажають залучити до своєї економіки інвестиції, готові покращувати інвестиційний клімат не тільки за рахунок зменшення податковго обкладання, а разом з тим і податкових надходжень, а й збільшується доля грошових ресурсів, які держава спроможна запропонувати у вигляді фінансової допомоги перспективним інвестиційним проектам, що говорить про те, що залучення інвестиційного капіталу є потужним фактором в процесі розвитку національної економіки, а іноді навіть і вирішальним, адже в сучасних процесах глобалізації світової економіки, поширення транснаціоналізації підприємств прослідковується тенденція до збільшення об’ємів міжнародних інвестиційних потоків, що пояснюється інтенсифікацією темпів росту світової економіки.

3. Мотиви та фактори розвитку спільного підприємництва.

Міжнародні спільні підприємства розвиваються у контексті поглиблення інтернаціоналізації, об'єктивних процесів усуспільнення капіталу, генезису форм та ме­тодів його концентрації й експорту, диверсифікації ви­робництва у динамічному конкурентному середовищі. На масштаби, динаміку та результативність СП впливає сукупність взаємопов'язаних факторів, серед яких до­цільно виділити:

· глобально-економічні - стан розвитку світової економіки, головних міжнародних факторних ринків, у тому числі ринку інвестицій; стабільність світової валютної системи; активність страхування міжнародних операцій;

· політико-, ресурсно- та загальноекономічні стосовно тієї чи іншої країни - стабільність політичного устрою та уряду, загроза стабільності іззовні, ступінь втручання уряду в економіку, його ставлення до іноземних інвестицій, дотримання міжнародних дво- та багатосторонніх угод; наявність природних ресурсів, демографічна ситуація, географічне положення; темпи економічного розвитку, рівень інфляції, конвертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість національного ринку капіталів, система оподаткування тощо. [11, с. 85].

З урахуванням дії цих та інших факторів формується відповідна стратегічна орієнтація країн базування та прий­мання капіталу, яка, у свою чергу, впливає на мотивацію безпосередніх партнерів при створенні спільного підприємства (малюнок 3).