Бюджетний дефіцит

Отже, якщо буде відбуватися дефіцитне збільшення урядових закупівель, то, хоча при цьому і буде збільшуватися рівень прибутків, а отже і податкові надходження, валовий прибуток бюджету не зможе зрости настільки, щоб зрештою призвести до скорочення дефіциту.

2.7 Дефіцит, внутрішній і зовнішній борг.

Зараз йде багато суперечок про негативні і позитивні риси дефіциту з погляду росту внутрішнього і зовнішнього боргу. Проте можна виділити такі 2 домінуючі позиції.

Перша ґрунтується на незнанні економіки і поверхневому здоровому глузді. Наявність боргу призводить обивателя в страхітливість, абсолютний ріст боргу сприймається як знак прийдешньої катастрофи.

Друга ж ґрунтується на детальному аналізі усіх за і проти. От основні положення другої позиції.

Отже, національний державний борг будується з бюджетних дефіцитів. Для покриття дефіциту держава удає до запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках Національний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом тримачів держоблігацій (цінних паперів державного запозичення). У такий спосіб вартість у результаті держзаймів не губиться.

І усе ж, хто несе або буде нести тягар боргу, створеного хронічно незбалансованими бюджетами? Які ж негативні наслідки наявності державного боргу?

По-перше, необхідність обслуговування боргу обмежує можливості уряду балансувати поточний бюджет або витрачати засобу, що спрямовуються на обслуговування боргу та інші потреби. Хоча з іншого боку, велика частина процесу обслуговування боргу (внутрішнього) є лише формою перерозподілу, коли засобу платників податків переходять власникам державних цінних паперів.

По-друге, хоча обслуговування боргу не має істотної альтернативної вартості, ефект заміщення (витиснення) істотно впливає на майбутнє. За рахунок фінансування дефіциту на фінансовому ринку залишаються недофінансованими якісь проекти приватного сектора, знижуються інвестиції. Саме тут і виявляється висока альтернативна вартість як самих запозичень, так і всього процесу обслуговування боргу в цілому.

Треба зауважити, що борг, викликаний необхідністю фінансування трансферів, не накладає ні на кого реального прямого тягаря.

По-третє, існує проблема співвідношення розміру державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні витрати, крім того, не сполучені з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій постраждають майбутні покоління.

Найбільше тяжким для майбутніх поколінь є зовнішній борг, тому що його виплата не буде лише перерозподілом прибутків між громадянами держави. З іншого боку, зовнішнє фінансування дозволяє країні розширити державний сектор без скорочення приватного сектора.

3. ВЗАЄМОДІЇ БЮДЖЕТНОЇ ТА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

За роки незалежності Україна пройшла щонайменше два основних етапи свого макроекономічного розвитку. На першому етапі (упродовж 1992—1995 років) уряд упроваджував м'яку фіскальну політику, що підтримувалася м'я­кою монетарною. Значні обсяги бюджетного дефіциту покривалися тільки за рахунок кредитних емісій Національного банку. Зовнішнє фінансування йшло переважно на поточні видатки — усе це зумовлювало розкручування інфляції до гіперінфляції, вибувалося значне зниження реального валового внутріш­нього продукту (табл.1).

Таблиця 1

* Без вирахування списаної заборгованості перед НБУ (7747,98 мли. грн.).

Другий етап (із 1995 року) був пов'язаний з уведенням національної гро­шової одиниці — гривні й характеризувався переходом до жорсткої монетар­ної політики. Завдяки цьому вдалося стримати інфляцію, стабілізувати грошо­ву одиницю і довіру до неї. Поряд із цим м'яка фіскальна політика, при про­веденні якої існував і існує значний бюджетний дефіцит, призводить до зрос­тання державного боргу, в тому числі зовнішнього, одночасно зростають обся­ги виплат за боргом, що потребує значних валютних коштів для його обслуго­вування. Стрімке зростання державного боргу на фоні продовження економіч­ного спаду знижує довіру до України як держави, спроможної платити за своїми боргами. Крім того, щорічні недонадходження грошових платежів до бюджету з одночасною необхідністю спрямування значних обсягів коштів на розрахунки за боргами призвели до накопичення боргу із заробітної плати і соціальних виплат, недофінансування майже всіх державних програм. Тобто існував як наявний, так і прихований дефіцит (табл.2).

Таблиця 2