Офіційно-діловий стиль

План

1. Розкрийте основні ознаки/мови офіційно-ділового стилю.

2. Запишіть 20 слів-термінів з вашої професійної галузі. П'ять із них введіть у речення.

3. Перекладіть наведені конструкції ділового стилю українсь­кою мовою і запишіть їх:

принять во внимание; согласно приказу; работать по кон­тракту; послать но почте; по собственному желанию; принять к сведению; в прошлом году; удостоверение личности; пре­дельный срок; платить по перечислению.

4. Запишіть іншомовні слова, вставляючи, Де потрібно, пропущені букви чи знаки:

ал .янс, ад .ютант, барел .єф, вуал .ю, б ,юст, вар .єте, дос .є, кон .юнктура, кур .йоз, Лавуаз .є, мад .яр, міл .йонєр, Мол .єр, комп .ютер, и.ієдестал, Рив .єра, п .юане, Севіл .я, ш .єкція, об .єкт, інтерв .ю, Х .юстон, прем .ера, Ф .ЄЗОЛЄ, порт .єра, кур .ер, деб .ют, Лур .є, модел ,єр, Н.-.ютон, рант .є.

Офіційно-діловий стиль

Офіційно-діловий стиль, як це зрозуміло із його назви, обслуговує царину ділових стосунків і спілкування на офі­ційному рівні. Він акумулює у собі ознаки книжної функ­ціонально-стильової сфери більшою мірою, ніж інші стилі, бо тут на чільне місце виходить прагнення до точності, унормованості, стандартизації, що створює сприятливі умови функціонування державного апарату, виробничого процесу, ведення документації. Великий обсяг потоку до­кументів між установами й організаціями, швидкість їх опрацювання робить неможливим вкраплення у стиль офі­ційно-ділового спілкування індивідуально-авторських еле­ментів. З-поміж загальних вимог до текстів офіційно-діло­вого стилю насамперед слід виділити точність, конкрет­ність і лаконічність викладу інформації, спричинену цим відсутність образності, документованість (доказовість) тверджень, чітку внутрішньо текстову структурованість, дотримання формальних вимог оформлення документів (стандартів). З мовного погляду стилістичні ознаки офіцій­но-ділового стилю полягають у:

ü наявності нейтральної лексики, вжитої у прямому значенні і позбавленої емоційності й образності;

ü використанні спеціальної термінології (суспільно-політичної, професійно-виробничої, наукової, бух­галтерської), як цього вимагає ситуація вживання стилю, номенклатурних назв, канцеляризмів, складноскорочених слів, абревіатур;

ü вживанні віддієслівних іменників: вирішення, засто­сування, іноді з префіксом не: невиконання, недотри­мання, незнання та ін.;

ü застосуванні іменників, які називають людей за яко­юсь ознакою, що вказує на вчинену людиною дію або певні відношення з іншою особою: свідок, замов­ник, виконавець, позивач тощо;

ü регулярній вживаності ланцюжкових словосполучень, до складу яких входять іменники у формі родового відмінка, що відображають різні типи залежності між особами, предметами та явищами: керівник підрозді­лу логістики, надання послуг стільникового зв'язку, вживання заходів протипожежної безпеки і под.;

ü використанні стійких прикметниково-іменникових (чинне законодавство, попередній розгляд, запропонова­ні зміни) і дієслівно-іменникових словосполучень (вжити заходів, скласти подяку);

ü вживанні складних вторинних прийменників: з ме­тою, згідно з, відповідно до, з огляду на, у зв'язку з;

ü застосуванні в основному простих речень, ускладне­них однорідними членами (підметами, присудками, додатками). Функціонують також складносурядні та складнопідрядні речення, здебільшого неускладненого типу;

ü використанні синтаксичного паралелізму — побудо­ви речень за однаковою структурною схемою з метою полегшення сприймання однорідної інформації;

ü вживанні аналітичних (розщеплених) присудків за­мість однослівних: надавати допомогу (замість допо­магати), здійснювати контроль (замість контролю­вати);

ü регулярному застосуванні у ролі головного члена ре­чення дієслів у формі теперішнього часу, що під­креслює поза часовість дії: дозволяється, пропонуєть­ся, розглядається; у формі наказового способу — на­самперед у наказах, розпорядженнях;

ü використанні конструкцій, у яких ствердження реа­лізується через заперечення: рада не заперечує, комі­сія не відхиляє;

збереженні прямого порядку слів у реченні. В офіційно-діловому стилі залежно від конкретної сфе­ри вжитку виділяють кілька підстилів:

Дипломатичний. Використовується у міждержавному спілкуванні, характеризується підкресленою ввічливістю, толерантністю, виробленими формами початку і кінцівки документа. Основними його жанрами є нота, комюніке, меморандум, угода, конвенція.

Зразок стилю:

Нота МЗС Республіки Вірменія про встановлення

дипломатичних відносин між Україною

та Республікою Вірменія

Міністерство закордонних справ Республіки Вірменія за­свідчує свою повагу Міністерству закордонних справ Украї­ни і у відповідь на ноту 10483 від 25.12.91 має честь повідо­мити таке:

Міністерство закордонних справ Вірменії, виходячи із заяви Президента Республіки Вірменія від 18 грудня 1991 року «Про визнання незалежності України», має честь за­явити Міністерству закордонних справ України про готов­ність Республіки Вірменія встановити дипломатичні відносини в повному обсязі з Україною.

Міністерство закордонних справ Вірменії висловлює впев­неність, що встановлення дипломатичних відносин відпові­дає докорінним інтересам вірменського й українського народів і буде сприяти подальшому поглибленню плідного і вза­ємовигідного співробітництва між Республікою Вірменія й Україною.

Республіка Вірменія буде розвивати двосторонні відно­сини з Україною на основі принципів рівноправності, суве­ренної рівності, невтручання у внутрішні справи, територіаль­ної цілісності, непорушності існуючих державних кордонів, забезпечення і захисту основних прав і свобод людини, зок­рема прав національних меншин.

Міністерство закордонних справ Республіки Вірменія ви­ходить з того, що ця нота і нота Міністерства закордонних справ України від 25.12.91 складають Угоду про встановлен­ня дипломатичних відносин у повному обсязі між Республі­кою Вірменія й Україною. Міністерство користується цією нагодою, щоб поновити Міністерству закордонних справ України запевнення у своїй високій повазі.

Єреван, 25 грудня 1991 року

Юридичний. Інша назва цього підстилю — власне зако­нодавчий. Він представлений такими жанрами документів, як указ, закон, кодекс, устав. Це документи найвищого дер­жавного рівня, знання і виконання вимог яких є обов'яз­ковим для всіх учасників суспільного життя. Мова законів характеризується також узагальненістю і виразністю. Тут провідним є прагнення до максимальної однозначності і точності формулювань, оскільки регулювання стосунків між юридичними і фізичними особами вимагає забезпе­чення їх прозорості, чіткості і зрозумілості.

Зразок стилю:

Про внесення змін до Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР»