Представники школи монетаристів виходять із твердої структури цін на робочу силу і, більш того, з передумови односпрямованого руху. Монетаристами вводиться поняття деякого природного рівня безробіття, що відбиває структурні характеристики ринку праці, що робить ціни на ньому негнучкому, перешкоджаючому нормальному його функціонуванню, що збільшують його нерівновагу і, стало бути, безробіття. На думку представників даної школи, для, наприклад, американського ринку праці такими негативними факторами, що підсилюють ринкову нерівновагу, є встановлення державою мінімального рівня заробітної плати, сильні позиції профспілок, відсутність усієї необхідної інформації про наявність вакансій і резервної робочої сили. Для зрівноважування ринку вони пропонують використовувати інструменти грошово-кредитної політики. Мова, зокрема, йде про необхідність використовувати важелі дисконтної ставки Центрального банку, розміри обов'язкових резервів комерційних банків на рахунках центрального банку, що дозволить, зокрема, стимулювати інвестиційну і ділову активність і в такий спосіб збільшити зайнятість у країні.
Ще один розповсюджений теоретичний підхід до механізму функціонування ринку праці представлений школою інституціоналістів (Дж.Данлоп, Л.Ульман і ін.) Основна увага в ній приділяється професійним і галузевим розходженням у структурі робочої сили і відповідних рівнів заробітної плати. Тут просліджується відхід від макроекономічного аналізу і спроба пояснити характер ринку особливостями динаміки окремих галузей, професійних демографічних груп, що приймає усе більше значення в сучасному житті, особливо оглядаючись на країни з домінуючим положенням одних галузей і чи відсутністю нерозвиненим станом інших.
У марксистській економічній теорії ринок праці визначається як ринок особливого роду. Його відрізняє від інших ринків різниця товару “робоча сила” і фізичного капіталу. Якщо робоча сила в процесі праці створює вартість, то всі інші види ресурсів лише переносяться на нову вартість самою працею. Це кардинально відрізняє робочу силу від всіх інших ресурсів, забезпечує її ключове значення в суспільному виробництві. Крім того, марксисти думають, що ринок робочої сили, хоча і підкоряється загальним ринковим закономірностям, має істотні особливості, оскільки сама робоча сила як суб'єктивний фактор виробництва, будучи товаром, може в той же час активно впливати на співвідношення попиту та пропозиції.
Кожний з перерахованих підходів не дає абсолютно адекватної картини механізму функціонування ринку робочої сили, однак їхній комплексний аналіз відбиває практично усі відомі аспекти сучасного життя.
Можна сформулювати правило оптимизационного наймання для фірми в такий спосіб: розширювати масштаби зайнятості, поки гранична прибутковість праці вище рівня зарплати; скорочувати чисельність зайнятих, як тільки гранична прибутковість упаде нижче рівня зарплати. Таким чином, чисельність зайнятих оптимальна, якщо виконується умова:
Зарплата = гранична прибутковість праці
Зовсімконкурентна фірма максимізує прибуток,установлюючи чисельність працівників нарівні, при якому зарплата дорівнює граничної цінності праці.
На значному проміжку часу фірма, змінюючи капітал, разом з тим змінює й обсяги праці, на які пред'являє попит Чим більше устаткування й інших видів фізичного капіталу використовує фірма, тим більше капіталу використовує кожен працівник і тем вище величина граничного продукту праці при даній чисельності працівників. Це збільшення продуктивності праці підвищить попит на працю для кожного рівня зарплати.
Пропозиція робочої сили
Зробимо допущення, що на пропозицію праці не впливають профспілки; між робітниками існує вільна конкуренція на наявні місця. Крива пропозиції конкретного виду праці буде плавно підніматися, відбиваючи той факт, що при відсутності безробіття фірми, що наймають, будуть змушені платити більш високі ставки заробітної плати, щоб одержати більше робітників. Це відбувається тому, що фірми повинні залучити цих робітників з інших галузей і місцевостей, з різних посад. У визначених границях у робітників маються альтернативні можливості вибрати місце роботи, тому що вони можуть працювати в іншій галузі, або в тій же галузі, але в іншій місцевості.
В умовах повної зайнятості група фірм на даному конкретному ринку праці повинна платити усе більш і більш високі ставки заробітної плати, щоб залучити даний вид праці з цих альтернативних місць роботи. Більш того, високі заробітні плати також необхідні для стимулювання пошуку роботи тими, хто ще не входить до складу робочої сили.
Ринок праці в економіках перехідного періоду (до цього типу відноситься економіка України) володіє своїми характерними рисами.
Тут ріст безробіття розширює границі вибору роботодавців, що одержує можливість диктувати свої умови, особливо коли це стосується мало- і некваліфікованої праці.
Парадокс полягає в тім, що рівню кваліфікації працівників не відповідає розмір одержуваної заробітної плати. Так, у галузях, що мають більш кваліфікованих працівників, у тому числі утворенні, культурі, мистецтві, охороні здоров'я, середньомісячна номінальна заробітна плата нижче середньоукраїнського рівня. Невідповідність зарплати рівню кваліфікації веде до відтоку кадрів з цих галузей, покликаних сприяти науково-технічному і культурному прогресу країни.
Звуження сфери застосування кваліфікованої праці, зменшення його оплати, вивільнення фахівців з наукомістких галузей, руйнування інтелектуального потенціалу країни відбуваються одночасно з неухильним фізичним і моральним старінням техніки, скороченням інвестицій в основний капітал, деіндустріалізацією національного господарства. Причини того, що відбувається, є у відсутності повноцінного конкурентного середовища, у невиправданому ослабленні позицій держави. У результаті ціна праці виявилася як би поза ринком. Порушення функції ринку, у тому числі у відношенні ціноутворення, викликано монополізмом роботодавців, що диктують умови наймання, зацікавлених у заниженні як ціни робочої сили, так і цін на інші первинні виробничі ресурси. Дешевина робочої сили, будучи джерелом додаткового прибутку монополістів, дозволяє заощадити на витратах і встановлювати демпінгові ціни на кінцеву продукцію, товари, послуги на зовнішньому ринку.
Розрив між ціною робочої сили, що складається на українському ринку праці, і її реальною вартістю, а також рівнем оплати аналогічної праці в розвитих країнах обумовлений тим, що переважна частина витрат на відтворення робочої сили в умовах командно – адміністративної економіки компенсувалася за рахунок суспільних фондів споживання.
Для подолання руйнівної диспропорції між ціною робочої сили і цінами інших факторів виробництва пропонуються різні міри. Найбільш проста - нарощування величини зарплати з урахуванням росту продуктивності праці і приросту ВВП. Але випереджальної динаміки оплати праці недостатньо для встановлення прийнятного співвідношення між фондом оплати праці і ВВП. Закладені в прогноз траєкторії повільного нарощування ВВП, продуктивності праці, капітальних вкладень не створюють передумов для прискорення росту оплати праці. Зниженню ціни робочої сили сприяють заміщення грошових виплат натуральними, ріст схованого безробіття.
Завантажити реферат