В останні дні 1653 р. московське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним зустрілося з гетьманом, його полковниками та генеральним штабом Війська Запорізького в Переяславі, біля Києва 18 січня 1654р. Хмельницький скликав раду козацької верхівки, на якій було ухвалено остаточне рішення про перехід України під зверхність царя. Того ж дня було скликано людей на міський майдан, де у своєму виступі гетьман наголосив на потребі України у верховному володарі, назвав 4-х потенційних кандидатів на цю роль:
ý польського короля,
ý кримського хана,
ý турецького султана,
ý та московського царя,
й заявив, що найкращим для цього є православний цар. Задоволений тим, що вибір упав на православного царя, натовп схвально відгукнувся на промову гетьмана. Тоді Бутурлін, Хмельницький та присутня козацька старшина ввійшла до міської церкви, щоб скріпити це рішення спільною присягою.
Та несподіваний випадок завів справу у глухий кут. За прийнятою традицією Хмельницький сподівався, що присягатимуть обидві сторони, - українці заприсягнуть на вірність цареві, а той пообіцяє боронити їх від поляків та шанувати їхні права й привілеї. Але Бутурлін відмовився присягати від імені свого монарха, що на відміну від польського короля - цар є монархом і самодержавцем і не присягає своїм підданим. Роздратований відмовою Бутурліна, Хмельницький гордо вийшов з церкви, погрозивши взагалі скасувати угоду. Проте Бутурлін уперто стояв на своєму. Нарешті побоюючись втратити підтримку царя через цю, здавалось би, простісіньку формальність, Хмельницький погодився все ж таки дати клятву.
Незадовго після того по 117 містах України було розіслано царських урядників, перед якими 127 тисяч люду заприсягли на вірність цареві Олексію Михайловичу. та його наступникам.
Сповнений драматизму інцидент у переяславській церкві висвітлив відмінність політичних цінностей і традицій з якими обидві сторони підійшли до укладення угоди. Та попри всі ці розбіжності підписання Переяславської угоди стало поворотним пунктом в історії України, Росії та всієї Східної Європи. Раніше ізольована і відстала Московія зробила гігантський крок уперед на шляху перетворення на велику державу. А доля України в усьому – доброму і лихому – стала невід'ємно пов'язаною з долею Росії.
3. "Березневі статті" - важливий правовий документ.
Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відносне автономне, політичне і правове становище України в складі Російської держави, так звані "березневі статті". Вони були одним з найважливіших правових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні 1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С.Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником П.Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву "Чолобитні статті". В ході переговорів українська сторона змушена була по-новому сформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, власне "Березневих статей" (інші назви - "Статті Богдана Хмельницького", "Березневі статті Богдана Хмельницького", "Статті війська Запорізького"), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які були оформлені у вигляді прохань-чолобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр. В них передбачалося:
þ стаття 1 - право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни;
þ стаття 2 - розміри платні від царського уряду козацькій старшині;
þ стаття 3 - пожалування козацькій старшині млинів "для прогодування";
þ стаття 4 - розміри витрат казни на козацьку артилерію;
þ стаття 5 - право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі;
þ стаття 6 - затвердження маєтків київського митрополита;
þ стаття 7 - надіслання російських військ під Смоленськ;
þ стаття 8 - надіслання російських військ на польський кордон;
þ стаття 9 - розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам;
þ стаття 10 - наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького;
þ стаття 11 - забезпечення порохом і провіантом козацький залог у фортеці Кодак і у Запорізькій Січі.
Окремо після всіх статей визначалась загальна кількість козацького війська (реєстр) у 60 тисяч осіб, а також "що українці самі між собою розбір зроблять: хто буде козак, а хто буде мужик".
Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам жалувані грамоти:
þ про прийняття України до складу російської держави, підтвердження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;
þ про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;
þ про передачу Чигиринського староства на гетьманську булаву.
В цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містились у "Чолобитних статтях", але не увійшли у "Березневі статті". Зокрема було передбачено непорушність "давніх прав", збереження на Україні власного судоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана по давньому звичаю, закріплення за козаками і їх нащадками належних їм маєтків, тощо.
"Березневі статті" і доповнюючі їх царські грамоти разом розглядаються як договір України з Росією. Оригінали всіх зазначених документів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, оскільки до нас дійшло ряд перекладів, чернеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел.
Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українського гетьмана складалися заново у так званих "гетьманських статтях". (Переяславських статтях 1659 року, московських статтях 1665 року, Коломацьких статтях 1687 року, Решетилівських статтях 1709 року та інших).
Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка угоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачені, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський археограф Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п’ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергеєва угода являла собою персональну унію між Москвою та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд.
Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов доводив, що погоджуючись на "особисте підкорення" цареві, українці безумовно погоджувались на поглинання їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була "реальною унією". Такі історики, як росіянин Венединт Мякотін та українець Михайло Грушевський вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабших українців, не втручаючись в її внутрішні справи, українці ж зобов'язувалися сплачувати цареві податки, надавати військову допомогу і т. д. Інший український історик - В'ячеслав Липинський - пропонує думку, що Переяславська угода 1654 року була не що інше, як лише тимчасовий військовий союз між Московією та Україною. В. Липинський також вказує на серйозні проблеми, які виникли у Хмельницького після підписання Переяславської угоди, зокрема економічного характеру. Мова йде перш за все, про закріплення інституту приватної власності на землю, що була ознакою економічного і культурного ладу Західної Європи. Іншою такою проблемою було утворення саме українського характеру цієї приватної власності, характеру лицарського, аристократичного зовсім чужого московським традиціям, якщо "В поняттях московських, пише В. Липинський, – царська земля "жалуется" царем на службу і вона могла відбиратися тоді, коли цареві заманеться. В європейських же поняттях Війська Запорізького земля предків, "кров’ю предків заслужена", належить рицарському козацькому родові і ніхто не має права від нього її відбирати, навіть тоді, коли за малолітством дітей порядкує вдова". Складним було і політичне становище України після Переяславської угоди. З одного боку Україна під впливом західної європейської цивілізації виробила уклад згідного, хліборобського, осілого життя. З другого боку - Переяславська угода була направлена проти Польщі. А тому захищаючи Україну від польського натиску, Москва одночасно відривала її від заходу і ставала в залежність до сходу. З цією метою Хмельницький намагався зменшити залежність України від агресивної політики Москви.
Завантажити реферат