Економічний розвиток

Для умов України сталий розвиток може бути визна­чений як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення принаймні мінімально необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетап­ного відтворення цілісності навколишнього середовища, забез­печення рівноваги між потенціалом природи і вимогами людей усіх поколінь[2, ст.42].

З урахуванням особливостей перехідного періоду, який переживає Україна, цілями сталого розвитку держави повинні стати:

1. Соціальна справедливість — встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можли­востей для досягнення матеріального, екологічного і соціаль­ного благополуччя.

2. Економічне процвітання — забезпечення можливос­тей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, функ­ціонування ефективної економіки та раціонального спожи­вання матеріальних ресурсів.

3. Забезпечення високої якості стану навколишнього природного середовища — створення умов всім громадянам для життя в здоровому навколишньому середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорізноманіття.

4. Раціональне ресурсокористування — створення сис­теми гарантій раціонального використання всіх видів ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та збере­ження ресурсів для майбутніх поколінь.

5. Демографічна стабільність — формування ефектив­ної державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення України, надання всебіч­ної підтримки молодим сім'ям, охорона материнства і ди­тинства.

6. Міжнародне співробітництво — активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою досяг­нення загальнопланетарної стабільності та злагоди[2, ст.25].

Для реалізації завдань сталого розвитку необхідною є раціональність територіальної організації природоко­ристування, що відповідає місцевим природним умовам та при­родно-ресурсному потенціалу території. Також важливою є паритетність викорис­тання природних ресурсів для сучасних і прийдешніх поко­лінь. Необхідно переорієнтувати та збалансувати галузеву і внутрі­галузеву структури господарського комплексу у відповідності до нових соціальних і економічних умов[10].

Для переходу на принципи сталого розвитку необхідними є економічні реформи, стратегічним напрямом яких має стати посилення їх соціально-екологічної спрямованості, що реалі­зується через вирішення наступних основних завдань:

— покращання соціально-економічних та виробничих умов праці;

— підвищення реальних доходів населення на базі дер­жавного регулювання заробітної плати та пенсійного забез­печення;

— зростання освітнього і культурного рівня населення;

— створення сприятливих умов для охорони здоров'я, материнства і дитинства.

Виходячи з безумовного пріоритету розвитку людини, необхідності полегшення тягаря економічних реформ і вод­ночас забезпечення їх підтримки з боку широких верств на­селення, держава повинна забезпечувати зайнятість працездатного населення та підтримувати непрацездатні верстви. Важливим є також забезпечення безкоштовних базових медичних послуг та гарантування отримання безоплатної освіти.

Зміни в соціально-економічній сфері та екології потре­бують реформування суспільно-політичної системи й адекват­них інституційних перетворень, що покликані забезпечити соціальну стабільність держави. Одним з найближчих завдань у цій галузі є забезпечення прав і свобод громадян, що здійснюється в рамках формування відкритого суспільства. Таке суспільство покликане забезпечити посилення ролі ос­новних груп населення в формуванні соціально-економічних перетворень за умови існування правової держави та рин­кового господарства.

Першочерговим завданням трансформації українського суспільства при переході до сталого розвитку є активізація найширших верств населення, їх творча участь у здійсненні реформ. Основним важелем виступає демократизація суспіль­них відносин, що є вагомим компонентом перехідного про­цесу[2, ст.33].

Важливою ознакою розвитку процесу демократизації в Україні є підвищення ролі неурядових організацій, які являють собою авангард подальшого руйнування моно­полізму в політиці, управлінні, соціальній та екологічній організації суспільства, формуванні держави відкритого демократичного типу.

Перехід до сталого розвитку повинен відбуватися в рам­ках раціонального поєднання ефективного функціонування ринкової системи та державного регулювання економіки, шляхом координації дій у всіх сферах життя суспільства, переорієнтації суспільно-політичних відносин, соціальних, економічних, екологічних і політичних інститутів держави.

Реалізація цілей сталого розвитку перш за все пов'язана з активною структурною політикою в сфері матеріального виробництва. Вона полягає в створенні високорозвиненого народногосподарського комплексу і відповідає вимогам рин­кового господарства і екологічної безпеки. Екологічно орієн­тована структурна політика держави має реалізовуватись через цільові комплексні програми. [3, ст.43] На їх базі потрібно досяг­ти збалансування виробництва й споживання, а також видо­вої, технологічної, галузевої, відтворювальної і територіальної структури продуктивних сил. Основою структурної політики держави мають стати:

побудова соціально орієнтованої ринкової економіки, що дозволить забезпечити належний рівень життя населення;

екологізація виробництва, зменшення техногенного навантаження на навколишнє середовище і матеріалоємності, перехід на нові методи антропогенної діяльності, в основу яких покладено екологічно безпечні технології;

підвищення рівня збалансованості економіки за раху­нок переорієнтації виробництва засобів виробництва на задо­волення потреб населення. [2, ст.37]

Сталий розвиток потребує формування ефективного виробництва в поєднанні із зміною структур споживання, в першу чергу — в промисловості, аграрному секторі, енерге­тиці. Це дозволить забезпечити економічне зростання при одночасному зменшенні витрат енергії, сировини і відходів.

Формуванню основ сталого розвитку сприятиме стабіль­не енерго- та ресурсозбереження. Воно виступає як переду­мова пожвавлення і піднесення розвитку промисловості, механізм для ефективного та економного використання пали­ва й енергії. Основними напрямами розв'язання проблем енергозбереження є:

— розробка та впровадження механізмів економії енергії, в тому числі вдосконалення цінової політики;

— модернізація, реконструкція і заміна технологій, що сприятиме зменшенню енерговитрат;

— ефективне використання власної бази енергоресурсів.

Одним з основних завдань і передумов сталого розвитку є формування належних умов для забезпечення сталого ви­користання природно-ресурсного потенціалу в інтересах су­часного і майбутніх поколінь. Воно передбачає проведення таких заходів:

скорочення до оптимальних обсягів виробництва і споживання природних ресурсів, у першу чергу — металів, енергоносіїв, лісу, прісної води, використання земель в обро­бітку тощо;

оптимізація співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, що має поряд з еко­логічним також і важливе соціально-економічне значення;