Економічний розвиток

формування ефективної інвестиційної політики, спря­мованої на розробку, освоєння та використання природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних техноло­гій, виробництво екологічно безпечних видів продукції. [5, ст.43]

Значна питома вага земельних ресурсів визначає необ­хідність збалансованого розвитку агропромислового напрямку економіки, збереження та раціонального використання зе­мельних ресурсів.

Для успішного вирішення зазначених завдань потрібно зменшити розораність земель та підвищити родючість грунтів, одночасно припинивши їх деградацію. Необхідним також є досягнення екологічно збалансованого співвідношення угідь в зональних системах землекористування. Потрібно якомога швидше оптимізувати і підвищити ефективність використання та охорони земельних ресурсів України.

Перехід до сталого розвитку вимагає визначення голов­них напрямів збалансованості водокористування, покращан­ня водозабезпечення населення, збереження водоресурсних систем як унікальних складових природного середовища.

Основними засобами для організації збалансованої систе­ми водозабезпеченості і водокористування є:

— пріоритетність у водокористуванні соціальної сфери, забезпечення прав людини на якісну питну воду та сприят­ливе водне середовище;

— цілісність в управлінні водогосподарською та водоохо­ронною діяльністю за басейновим принципом у взаємозв'язку з іншими компонентами навколишнього середовища;

— екологічно адаптований за водним фактором розвиток економічного потенціалу областей і регіонів;

— запровадження водозберігаючих форм розвитку еко­номіки;

— надання переваги використанню водоресурсних об'єк­тів у природному стані;

— оптимальне поєднання загальнодержавних і регіональ­них інтересів з урахуванням екологічної місткості водо­ресурсних джерел;

— пріоритетність економічних важелів регулювання во­докористування та охорони вод. [2, ст.38]

Забезпеченню ефективної системи відтворення навко­лишнього середовища і сталого розвитку сприятиме опти­мальна лісистість території. Пожвавлення розвитку лісового господарства, встановлення збалансованості між обсягами від­творення і експлуатації лісових ресурсів має досягатись на основі удосконалення економічного механізму. Йдеться, зо­крема, про розширення джерел фінансування заходів по відновленню лісових ресурсів і поліпшенню їх використання; удосконалення нормативів плати і розмірів платежів за ви­користання лісів та нанесення їм збитків.

Реалізація зазначених заходів дозволить:

збільшити площі лісів як за рахунок лісового фонду, так і заліснення неугідь та вилучення з сільськогоспо­дарського користування низькопродуктивних земель (понад 1 млн. га);

розширити в кожній природній зоні мережу природо­охоронних територій за рахунок найбільш цінних ділянок, що залишились у природному стані і найменш порушені госпо­дарською діяльністю;

забезпечити належну охорону та збереження лісових ресурсів і екосистем, посилити природоохоронні функції лісів, здійснити комплекс лісогосподарських заходів щодо зниження радіоактивного забруднення лісового фонду. [2, ст.40]

Важливе значення повинно приділятись охороні атмос­ферного повітря. Потрібно розробити стандарти якості атмосферного повітря, які будуть узгоджені з міжнародною системою стандартів. Необхідно модернізувати очисні споруди на підприємствах, встановити основні вимірювальні прилади контролю за якістю повітря.

В Україні, яка є одним з найбільш насичених міне­ральними ресурсами регіонів світу, за відсутності адекватних природоохоронних заходів розвиток гірничопромислового комплексу прийшов у протиріччя з вимогами сталого розвит­ку. Хоч в той же час за обсягом розвіданих запасів і резервно­го фонду родовищ мінерально-сировинний потенціал висту­паю чинником стабільності соціально-економічного розвитку країни. Завдання переходу до сталого розвитку в цій сфері полягають у заміні невідновлюваних ресурсів відновлю­ваними [5, ст.52], оцінці наявної мінерально-сировинної бази стосовно нових критеріїв та з урахуванням використання нових видів корисних копалин. Причому слід зважати на довготривалий характер дефіцитності щодо нафти, газу та окремих кольо­рових і рідкісних металів.

Для досягнення мети в цій сфері необхідно гарантувати паритетність використання ресурсів як сучасними, так і прийдешніми поколіннями. Потрібно визначити потреби суспільного виробництва в міне­рально-сировинних та паливно-енергетичних ресурсах, виходячи з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплекс­ності та екологічної безпеки. Необхідною також є розробка екологічних вимог щодо охорони та раціо­нального використання у нових економічних умовах. [3, ст.45]

Для забезпечення належної роботи механізму реалізації переходу України до сталого розвитку необхідним є виконання його головних принципів:

максимальна орієнтація на власні можливості, особ­ливо природно-ресурсні умови, науково-технічний та інтелек­туальний потенціал;

використання програмно-цільового планування та роз­роблення щорічних програм, планів і прогнозів соціально-економічного розвитку з урахуванням вимог екологічної без­пеки;

поєднання державного впливу і ринкових регуляторів розвитку економіки. [2, ст.44]

Для забезпечення поетапного переходу до сталого роз­витку необхідно здійснити реформування законодавчо-правової бази на основі нової Конституції держави, прийняти цілий ряд законодавчих актів, що будуть основою для соціально-економічних перетворень, обгрунтованого вирішення проблем народного господарства і збереження навколиш­нього середовища.

Для послідовної реалізації в Україні процесу сталого розвитку була створена при Кабінеті Міністрів України Національна комісія сталого розвитку України, яка повинна забезпе­чити формування основ національної політики сталого роз­витку та здійснення координації діяльності міністерств відомств, наукових та громадських організацій в цьому на­прямі.

Підсумовуючи розгляд особливостей переходу України на принципи сталого роз­витку, то потрібно відзначити, що його принциповими рисами є:

по-перше — переважно державне регулювання процесу сталого розвитку, максимальне використання власних можли­востей економіки України, особливо її природосировинних ресурсів, виробничого, науково-технічного та інтелектуаль­ного потенціалу;

по-друге — врахування конкретної ситуації, в якій буде здійснюватись процес сталого розвитку, визначення пріори­тетів і включення їх до плану на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави;

по-третє — поєднання державного впливу з ринковими формами сталого розвитку, стимулювання якісних змін шляхом позачергового фінансування, кредитування, матері­ально-технічного та валютного забезпечення, надання економічних пільг пріоритетам сталого розвитку.

Висновки

Головним результатом роботи світового співтовариства у напрямку переходу на засади сталого розвитку є те, що переважна більшість країн, що розвивається, вже стали на цей шлях, в них почалися необхідні трансформаційні процеси. Чи не найсуттєвішим моментом є те, що уряди країн світу усвідомили екологічну небезпеку, яка постала перед ними, зрозуміли, що майбутні покоління мають такі ж права на користування ресурсами планети, як і теперішнє. В зв¢язку з цим було обрано єдиний можливий шлях до вирішення проблеми — сталий розвиток. Перехід на його засади в країнах, що розвиваються, обіцяє бути набагато важчим, ніж у розвинених країнах світу, враховуючи цілу низку негативних факторів та тенденцій.