Державне регулювання інвестиційного процесу

Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпоряд­кованих цілей (дерева цілей), визначе­них економічними інтересами держа­ви. Цілі забезпечення державної еко­номічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансо­вими), які, по суті, не є самоціллю і по­винні лише сигналізувати про відхи­лення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо.

ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЦЕС

З огляду на те, що при вирішенні проблем системних перетворень питання фінансової стабілізації мають підпорядковане значення, валютна по­літика повинна враховувати потреби інвестиційного процесу в країні та актив­но йому сприяти. Водночас існує зво­ротний вплив інвестиційного процесу на її цілі, зокрема па динаміку курсу.

Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відно­син як центральними банками, так і органами державного управління, її ре­алізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечен­ня поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної по­літики. При цьому необхідно коригува­ти проміжні (опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростан­ня та підтримку рівноваги платіжного балансу.

Основними інструментами валютної політики є:

· валютне регулювання;

· дисконтна політика;

· девізна політика;

· вибір режиму (системи) валютних курсів;

· зміна зовнішньоторговельного ре­жиму;

· участь у міжнародних договорах тощо.

Чинним законодавством у сфері ва­лютного регулювання створено умови для нормального проведення розра­хунків між суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності України й інших держав за принципами світової торговельної та банківської практики.

У вересні 1996 року наша країна за­явила про приєднання до Статті VIII Статуту МВФ і, отже, зобов'язалася не запроваджувати обмежень на здійснен­ня поточних операцій платіжного ба­лансу, в тому числі щодо повернення іноземних кредитів, репатріації інозем­них власних коштів та нарахованих відсотків, комісій, пені, переказу за кор­дон страхових платежів тощо.

Для здійснення інвестиційної діяль­ності в Україні іноземні інвестори ма­ють право відкривати рахунки в уповно­важених українських банках як у національній, так і в іноземній валютах. Відкриття рахунків резидентами Ук­раїни та інвестування за межі країни піддягає ліцензуванню НБУ.

Щоб заохотити іноземних креди­торів. НБУ у травні 1997 року замість процедури ліцензування одержання ре­зидентами кредитів у іноземній валюті запровадив процедуру їх реєстрації. Приватні негарантовані державою запо­зичення становлять нині 0.9 млрд. до­ларів США.

У квітні 1998 року скасовано обме­ження щодо іноземного інвестування у банківську систему України.

Іноземна валюта, яку банк отримав у вигляді сплати іноземним інвестором відповідної частки статутного капіталу, може використовуватися при здійсненні банківських операцій, у тому числі й при наданні кредитів у іноземній ва­люті, на тих же умовах, на яких надають банки-резиденти, капітал котрих сфор­мовано без участі іноземних інвесторів.

У березні 1999 року НБУ скасував обмеження, запроваджені як тимчасові антикризові заходи, щодо надання ко­мерційними банками резидентам кре­дитів у іноземній валюті та в гривнях (із подальшим конвертуванням коштів у іноземну валюту) для виконання зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами, а також обмеження щодо розмірів відсоткових ставок за позика­ми резидентів у нерезидентів у іноземній валюті. Крім того, з 19 березня поточ­ного року лібералізовано порядок функціонування валютного ринку: ко­мерційним банкам дозволено проводи­ти безготівкові операції з купівлі-прода­жу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за вільним договірним курсом, без обмеження маржі та комісійної винагороди. Запро­ваджено також новий порядок устано­влення і використання офіційного обмінного курсу гривні щодо інозем­них валют, яким передбачено форму­вання курсу гривні щодо долара США на підставі інформації про курси та об­сяги операцій на міжбанківському ва­лютному ринку,

Із кінця червня 1999 року, щоб забез­печити виконання домовленостей із МВФ за програмою ЕFF, скасовано ос­таннє антикризове обмеження, а саме: на здійснення попередньої (авансової) оплати резидентами імпортних конт­рактів. Хоча відповідна система валют­них обмежень (валютного контролю) за низьких обсягів валютних резервів сприяла б стабілізації руху капіталу, по­слабленню тиску спекулятивних опе­рацій, збалансуванню попиту і пропо­зиції іноземної валюти на валютному ринку України та уникненню негатив­ного впливу застосування альтернатив-них монетарних інструментів на про­цес кредитування реальної економіки. Тим більше, що вимоги Статті VIII Ста­туту МВФ залишають деякі можливості для маневру в цій Сфері.

ВИБІР ЗАСОБІВ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ВАРТІСТЬ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ

Щодо інших складових інвестиційного клімату, які стосуються валютної політики, зауважимо: уряд України не виробив конструктив­них підходів до вирішення проблеми конфлікту цілей, що негативно позна­чається на інвестиційному процесі. Зовнішньоторговельна полгтика країни не відповідає завданню забезпечити рівновагу платіжного балансу, а відтак і стабільність валютного курсу. Оскіль­ки на попит на іноземну валюту опосе­редковано (через формування зобо­в'язань резидентів перед нерезидента­ми) впливає тарифне та нетарифне ре­гулювання імпорту, його застосуван­ня, без порушення вимог Статті VIII Статуту МВФ, сприяло б підтриман­ню рівноваги на валютному ринку, а відтак послабленню навантаження на монетарні інструменти.

Щоб контролювати ліквідність ко­мерційних банків, НБУ ще від часу азіатської кризи 1997 року змушений тримати на високому рівні облікову ставку (нині вона становить 45%) та ре­зервні вимоги щодо комерційних банків (17% від обсягу депозитів). Такі моне­тарні заходи пригнічують кредитну функцію комерційних банків. Так, у травні поточного року виявилася тен­денція до зниження кредитних вкла­день комерційних банків у економіку в національній та іноземній валютах (за травень вони становили 323 млн. гри­вень). На початок вересня поточного року комерційні банки вклали в еко­номіку всього 10.5 млрд. гри. кредитних коштів. Причому питома вага інве­стиційних кредитів у загальних обсягах кредитування реальної економіки ста­новила лише 20%. Зокрема, це стримує розвиток малого та середнього бізнесу в Україні (банківський кредит є прак­тично безальтернативним джерелом фінансування інвестицій у цю сферу).

Актуальним нині бачиться не вступ України до ГАТТ/СОТ, а реалізація Угоди про вільну торгівлю країн СНД, укладеної 15 квітня 1994 року, зі зміна­ми та доповненнями до неї від 2 квітня 1999 року, створення згідно з Угодою про партнерство і співробітництво зони вільної торгівлі між країнами ЄС та Ук­раїною (на ці регіони припадає близь­ко 70% нашого зовнішньоторговельно­го обороту) та здобуття нею статусу країни з ринковою економікою.