централізовані капіталовкладення держави на будівництво і технологічне оснащення державних консервних заводів (хоча порівняно з іншими галузями народного господарства вони інвестувалися значно інертніше);
достатнє за обсягами сировинне постачання переробним підприємствам в основному, за рахунок великотоварного виробництва суспільного сектора (насамперед, спеціалізованих господарств);
зумовленість економічної ефективності, зокрема, державних заводів державним регулюванням цін: за рахунок знижок і надбавок на низько- і високорентабельні види продукції цей показник вирівнювався, а по підприємствах він був у середньому на рівні 4–5% (цього мало для розширеного відтворення виробництва, але досить для функціонування);
забезпечення за рахунок держзамовлень на продукцію державних консервних заводів гарантованого каналу її збуту, з якого здійснювалися роздрібна торгівля, забезпечення армії, експорт тощо;
досить успішна діяльність споживчої кооперації України у сфері заготівель сировини в підсобних господарствах населення, її переробки та реалізації готової продукції в мережі магазинів власної системи і вивезення частини її за межі України;
розвиток «сільської промисловості» (будівництво заводів і цехів у колгоспах і радгоспах, що забезпечувало їм додаткові грошові надходження від реалізації продукції переробки овочів і фруктів, – на певних етапах вона не підлягала оподаткуванню)
Економічна ефективність розглядуваної галузі в Україні зумовлюється рядом умов макро- і мікрозовнішнього, а також внутрішнього маркетингового середовищ підприємств. Зокрема, в останні роки політичні умови в нашій країні характеризувалися нестабільністю політичного становища, недостатнім захистом інтересів товаровиробників з боку держави, її інертним ставленням до розвитку різних форм власності та господарювання (незважаючи на ряд прийнятих законодавчих актів щодо цього). Акціонування консервних підприємств теж не принесло позитивних результатів.
Крім того, на діяльність підприємств галузі згубно впливають нестабільність фінансової системи (коливання курсу національної валюти, інфляційні процеси тощо), а також погіршення демографічної ситуації в державі, яке проявляється, зокрема, в підвищенні частки громадян пенсійного віку і скороченні працездатного населення. Якщо абстрагуватися від інших чинників, то це зумовлює збільшення навантаження на працюючі підприємства щодо формування пенсійного фонду тощо.
Правова ситуація в країні характеризується недосконалістю законодавчої системи оподаткування підприємств-виробників (і в тому числі – нарахування ПДВ та ін.), що не стимулює розвиток вітчизняного виробництва. Недосконалою є також нормативна база зовнішньоторговельних операцій, яка б мала забезпечувати державний протекціонізм експорту і обмеження імпорту продукції, для виробництва якої в Україні є умови.
Негативне діяння науково-технічних факторів у галузі проявилося в тому, що більшість її підприємств увійшли в «ринкові» умови з вкрай фізично спрацьованими і морально застарілими основними. фондами. В 1999 р. їх спрацювання становило в середньому 40-50%, а в 2002 – 62%. Внаслідок припинення в останні роки державного інвестування технічного переоснащення заводів, а також через їх фінансову неспроможність самостійно оновлювати основні фонди ситуація на краще не змінилася. Навпаки – відбулося їх подальше старіння. Процес заміни фондів ускладнюється ще й тим, що на устаткування вітчизняного походження випадає лише 47%. За відсутності валютних коштів технічне переоснащення більшості підприємств галузі практично виключається. Це унеможливлює і їх переорієнтацію на виробництво нових видів продукції, застосування сучасних видів упаковки, тощо.
Серед негативних факторів макрозовнішнього середовища маркетингу плодоовочеконсервних заводів – і нераціональне розміщення частини з них щодо потенціальних сировинних зон. Зокрема, у великих містах і промислових центрах великі підприємства галузі перебувають у значно гіршому становищі, ніж у сільській місцевості: і з точки зору забезпечення сировиною (за обсягом та асортиментом), і через вищі транспортні затрати на її перевезення в розрахунку на одиницю виробленої продукції, і з огляду на більші фізичні затрати, а також нижчі якісні характеристики при доставці на великі відстані.
Нераціональна концентрація виробничих потужностей на окремих великих підприємствах спричиняє зазначені проблеми, а також зниження коефіцієнта використання цих потужностей порівняно з невеликими об'єктами галузі. Відношення цього показника до середньо галузевого коефіцієнта становить: до 10 муб - 123%; 10-25 муб - 107%; 25-60 муб - 99%; 60-100 муб -91%; понад 100 муб - 86% (за даними 2001 р.).
Культурні фактори, які впливають на маркетинг консервних заводів, проявляються в тому, що ставлення вітчизняних споживачів до традиційних продуктів переробки овочів і фруктів у цілому є позитивним. Однак у сучасних умовах основна маса населення України віддає перевагу найнеобхіднішим і найдешевшим продуктам, І при відсутності попиту на досліджувану продукцію ніякі маркетингові заходи не можуть бути успішними.
Вплив природних факторів на роботу підприємств галузі: наприклад, роки, не врожайні для зерняткових культур, томатів або іншої овочевої та садової продукції, спричиняють дефіцит відповідної сировини, що вимагає додаткових маркетингових зусиль для її залучення з інших регіонів і, зрештою, призводять до зростання затрат виробництва.
Ефективність діяльності консервних заводів великою мірою залежить від їх взаємодії з суб'єктами і факторами мікрозовнішнього середовища. Зокрема, постачальники сировини та матеріальних ресурсів значною мірою зумовлюють ритмічність їх роботи, обсяг виробничих затрат, якість продукції тощо. Щодо матеріальних ресурсів, то на сучасному етапі при наявності коштів підприємства, в основному, мають можливості задовольняти свої потреби в них.
З сировиною ситуація є значно складнішою. З огляду на специфіку виробництва, його спеціалізацію, кон'юнктуру і асортимент готової продукції, забезпечення сировиною в необхідних обсягах, за асортиментом і технологічною якістю було проблематичним навіть за умови функціонування державних спеціалізованих господарств, яким адміністративне доводилися плани щодо кількості, структури та періоду поставок овочів і фруктів на переробку. Сьогодні, не маючи гарантій щодо збуту продукції сільськогосподарські товаровиробники відмовилися від вирощування трудомістких овочевих культур, ягід тощо. Так звані «сировинні зони» переробних підприємств практично відсутні. Цьому сприяло й те, що останні, скорочуючи обсяги виробництва, самі частково спровокували таку ситуацію, зменшивши обсяги заготівель сировини. На сучасному етапі джерела забезпечення консервних заводів сировиною та їх взаємовідносини з постачальниками є досить різноманітними. Зокрема, значного поширення набуває переробка давальницької сировини (див. таблицю 2.2), оскільки основна маса переробних підприємств не має оборотних коштів для її закупки.
Завантажити реферат