Бюджетна система

У розділі IV «Державний борг» наводиться структура дер­жавного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Оцінка бюджетних орієнтирів, зафіксованих у проекті бюд­жету на 2001 рік, коректна лише з огляду на стратегію соціально-економічного розвитку України на найближчу перспективу. Такі стратегічні завдання визначені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття — стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки” та розробленій на цій основі програмі Уряду. Серед визначаль­них пріоритетів першими названо утвердження механізмів, які повинні забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних умов її приско­реного зростання. Зокрема, на 2001 рік основним стратегічним завданням проголошено забезпечення зростання ВВП на 4% як першооснови підвищення суспільного добробуту. У ряду інструментів, здатних сприяти його виконанню, поряд з важелями про­мислової та аграрної політики особливе значення мають важелі фінансової політики, у тому числі бюджетно-податкової.

При визначенні бюджетної політики на 2001 рік, кількісних параметрів проекту бюджету логічним є висновок, що високопріоритетними повинні бути завдання, продекларовані вище­зазначеною стратегією соціально-економічного розвитку. Це максимальна концентрація ресурсів на вирішенні ключових за­вдань, які сприятимуть економічному зростанню, зниженню податкового навантаження шляхом скорочення кількості податків при одночасному підвищенні рівня їх стягнення, подальше ре­формування системи міжбюджетних відносин з метою форму­вання ефективної територіальної економічної політики.

Розділ 2.

Державні доходи. Податки.

Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову части­ни, які мають бути збалансовані між собою.

В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподат­кові доходи). За соціально-економічними ознаками вони мо­жуть бути поділені на:

1) доходи від господарської діяльнос­ті;

2) доходи від використання природних ресурсів;

3) дохо­ди від зовнішньо-економічної діяльності;

4) доходи від бан­ківської діяльності;

5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння;

6) державне мито;

7) митні платежі;

8) збо­ри та інші неподаткові доходи;

9) доходи від приватизації;

10)доходи від громадян тощо.

Такий загальний перелік до­ходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.

Розподіл доходів належить до повноважень представниць­ких органів держави, оскільки це є одним з основних пи­тань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встанов­лює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.

Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів — суб'єкта бюджет­ного права — таким об'ємом коштів, який міг би забезпечи­ти виконання його завдань і функцій, передбачених Кон­ституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, за­побігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюд­жетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.

З врахуванням юридичного та економічного аспектів роз­поділу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.

До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального над­ходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор­мативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:

· надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодер­жавним бюджетом;

· плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.

Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожно­го бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюд­жетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державно­го) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних дже­рел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулю­вання — щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.

Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Держав­ний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визна­чається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 1997р. як регулюючі доходи були вико­ристані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюд­жетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севасто­поля. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.

Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів дер­жава може використати і такий метод бюджетного регулю­вання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, вико­ристовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука ви­робила їх поняття.

Дотація являє собою певну суму грошо­вих коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюд­жету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призна­ченням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у ви­діленні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про Держав­ний бюджет України на 1998 р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2 502 213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами.