Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми, недієздатними і громадянами не здатних зрозуміти значення своїх дій - Курсова робота

Шкода — зменшення або знищення майнових чи немайнових (особистих) благ, що охороняються законом[6]. Виступаючи як зменшення наявних майнових, особистих благ, шкода може бути майновою і моральною (немайновою). Майновою вважається шкода, яка має певну економічну цінність і виражається в гро­шах. Моральною, в свою чергу, буде шкода, яка не має еконо­мічного змісту і не може бути виражена в грошах. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немай­нових прав громадянина або організації чи їх майнових прав (постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. “Про судову практику в справах про відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди”). Необхідно зазначити, що харак­тер шкоди не визначається об'єктом, якому вона завдається. Майнова і моральна шкода може мати місце як при порушенні майнових, так і особистих благ. Наприклад, заподіяння каліцт­ва, що викликало зниження працездатності, призводить до змен­шення заробітної плати. Привласнення чужого авторства поз­бавляє автора одержати авторський гонорар. У наведених при­кладах майнова шкода є наслідком порушення особистих не­майнових благ. У зв'язку з цим знищення фотографії близької людини викликає певні душевні страждання (моральну шкоду), проте майнова шкода відсутня.

Вказуючи на шкоду як елемент цивільного правопорушення, стаття 440 ЦК України передбачає майнову шкоду, внаслідок якої до складу правопорушення входить лише майнова шкода. Її відсутність виключає кваліфікацію поведінки як цивільного пра­вопорушення. Разом з тим до складу правопорушення входить і моральна шкода (ст.4401 ЦК України). Хоча вона, на відміну від майнової, не визначає розміру її відшкодування, суд виносить рішення про відшкодування у грошовій або іншій матеріальній формі моральної шкоди.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з ураху­ванням суті позовних вимог, характеру правопорушення, глиби­ни моральних і психічних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

При пошкодженні чи знищенні майна шкода виражається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі. Коли така річ приносила плоди і доходи, тоді шкода виражається у втраті мож­ливості їх одержання. При ушкодженні здоров'я потерпілий втрачає повністю або частково працездатність, що обмежує прояв своєї особистості, внаслідок чого виникає повна або часткова втрата заробітної плати. При заподіянні смерті майнова шкода виявляється в утраті можливості одержувати майнове утримання непрацездатними особами, які були на утриманні померлого, а також у витратах, понесених на поховання померлого.

Майнова шкода, входячи до складу цивільного правопорушен­ня, виконує ще одну функцію — її розмір визначає розмір ци­вільної відповідальності.

Протиправність поведінки — це невиконання юридичного обо­в'язку, встановленого нормою права. Юридичні обов'язки, ухи­лення від яких заборонено законом, виявляються у формі необ­хідності утримуватись від вчинення певних дій для невизначе-ного кола. Протиправність завжди виявляється у конкретних фор­мах і поза ними не існує. Форми протиправної поведінки безпо­середньо пов'язані з формами юридичних обов'язків:

— необхідність вчиняти певні дії для конкретної особи (актив­ний обов'язок);

— необхідність утримуватися від вчинення дій, заборонених нормою права (пасивний обов'язок).

Якщо для виконання активного юридичного обов'язку необ­хідно зобов'язаною особою вчиняти певні дії, то пасивний юри­дичний обов'язок виконується шляхом утримання від вчинення заборонених дій.

Відповідно до форм юридичних обов'язків Протиправність ви­ступає у формі дії і бездіяльності. Протиправна дія—це поведін­ка, що заборонена законом. У разі протиправної бездіяльності особа не вчиняє дії, до якої вона зобов'язувалася нормою права. Сама по собі пасивність не є протиправною, вона стає такою лише у випадку, коли норма права зобов'язує дану особу до вчи­нення відповідної дії. Як дія, так і бездіяльність — це форми люд­ської поведінки, в яких виражена її свідомість і воля. Вольова дія (бездіяльність) особи завжди допускає наявність і відображається в тому чи іншому вчинку, який підпадає під правовий вплив. Право здатне вплинути й на імпульсивну поведінку особи, при якій людина зберігає достатні можливості самоконтролю.

Отже, значення правового регулювання полягає в тому, що закон пред'являє свої вимоги у формі правових приписів лише до тих, хто може їх розуміти, виконувати, діяти свідомо. Про­типравна дія (бездіяльність) особи характеризує зовнішню, оче­видну сторону поведінки, що полягає у невиконанні юридично­го обов'язку. Розуміння протиправної дії чи бездіяльності як об'єктивної категорії означає, що проявившись зовні, вона існує як факт, незалежний тепер від свідомості суб'єкта і змінити який неможливо.

Держава, нормуючи поведінку людей і діяльність колективів, забезпечує їм можливість свободи вибору власної поведінки, діяльності, однак цей вибір має свої межі. Вибір поведінки на основі необхідності і в межах правового регулювання є вільним вибором. У нашому випадку свобода вибору полягає не в тому, що зобов'язаний суб'єкт вирішує сам чи виконувати, чи не ви­конувати йому покладений на нього юридичний обов'язок; вільний вибір тут полягає в обранні такої поведінки, яка б не привела до порушення юридичного обов'язку.

Стаття 440 ЦК України визначає зміст юридичного обов'язку встановленням заборони, що виражена в її диспозиції: не завда­вати шкоди особі громадянина, його майну, майну організації. Юридичний обов'язок, який покладається у даному випадку на суб'єктів абсолютних правовідносин, є пасивним, виконання якого здійснюється утриманням від вчинення заборонених дій. Виражена в статті 440 ЦК України заборона є загальною, особ­ливість якої полягає в тому, що вона не перераховує дій, які не можна вчиняти; вона лише встановлює видову або родову ха­рактеристику, пов'язуючи її з негативним результатом. Ця стат­тя не може передбачити і перерахувати дії, якими можна заподі­яти шкоду. Тому вона забороняє будь-яку подібну дію. Пору­шення заборони, тобто вчинення дії, що завдала шкоду іншій особі, є протиправною дією. Вчинення протиправної дії завжди призводить до порушення суб'єктивного цивільного права і бла­га (матеріального чи особистого), на яке існує суб'єктивне пра­во. Необхідно зазначити, що загальна заборона властива не тільки цивільному праву. Вона використовується і в кримінальному праві, де за його допомогою формулюються окремі склади зло­чинів, наприклад, хуліганство, необережне вбивство, знищення майна тощо. Характерно, що там, де кримінальний закон не може повно деталізувати опис об'єктивної сторони злочину, він обмежується вказівкою на один із елементів — шкідливі наслідки.

Отже, відповідно до загальної заборони, що передбачена в статті 440 ЦК України, першою формою протиправної поведінки буде свідома і вольова дія, яка завдала шкоди особі громадянина, його майну або майну організації.