Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми, недієздатними і громадянами не здатних зрозуміти значення своїх дій - Курсова робота

Для другої форми вини — необережності — характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість на­стання негативних наслідків своєї поведінки, але легковажно роз­раховувала на її відвернення або не передбачала можливості та­ких наслідків, хоча повинна була або могла їх передбачити. На відміну від кримінального законодавства, цивільне розрізняє прос­ту і грубу необережності, що має значення при визначенні роз­міру відшкодування[8]. Для розмежування простої і грубої необережності можна використати відоме поло­ження римського права “нерозуміння того, що всі розуміють”. При грубій необережності особа порушує елементарні правила поведінки, а тому ступінь передбачення шкідливих наслідків досить великий. При простій необережності, навпаки, проти­правність полягає в порушенні складних правил, у зв'язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.

Науково-технічний прогрес ставить великі вимоги до всіх про­фесій і зокрема тих, які пов'язані з використанням особливо небезпечних приладів, машин тощо. Необізнаність недопустима в будь-якій галузі діяльності і де б вона не проявилася, результатом її є людська трагедія. Наше законодавство не знає такої форми вини, як необізнаність, хоча потреба в ній є. При необізнаності особа не виявляє в діях необхідних знань, яких вимагає відповідна професія. Психологічний механізм необережної вини при необізнаності полягає у тому, що особа усвідомлює свою не­підготовленість до обраної нею діяльності і не може передбачи­ти негативні наслідки з причини своєї некомпетентності.

У новому законодавстві необхідно було б передбачити і таку форму необережності, як неосвіченість. Хоча вона також не впли­ває на розмір цивільної відповідальності, але її існування у за­коні було б застереженням для тих, хто усвідомлюючи свій низь­кий професійний рівень, береться за роботу, яка потребує висо­кої професійної кваліфікації.

На відміну від кримінального права, де існує презумпція (при­пущення) невинності, в цивільному законодавстві передбачено протилежне правило: “Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від ЇЇ відшкодування, коли доведе, що шкоду заподіяно не з його вини” (ст.440 ЦК України). Припущення вини заподіювача шкоди відноситься до презумпцій, що можуть бути спростовані, тобто довівши свою невинність, заподіювач тим самим спростовує пре­зумпцію, довівши її порочність. Якщо в процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдалося спростувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Презумпція вини заподіювача шкоди — одна з правових форм вираження принципу рівності сторін у цивіль­ному процесі (щодо складності доведення).

Отже, підстава позадоговірної відповідальності — це цивільне правопорушення, структурними елементами якого є: шкода, про-типравність поведінки, причинний зв'язок і вина.

4. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми, недієздатними і громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій.

4.1. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми.

Непов­нолітні, які не досягли 15 років, по чинному законодавству не відповідають за шкоду, заподіяну ними іншим особам, в тому числі за заподіяння шкоди з використанням джерела підвище­ної небезпеки (ст.14 ЦК України). Згідно з статтею 446 ЦК Ук­раїни за шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці до 15 років, несуть відповідальність перед потерпілими його батьки (усинови­телі) або опікуни при наявності загальних підстав відповідаль­ності, передбачених статтею 440 ЦК України, тобто поведінка зазначених відповідальних осіб повинна бути протиправною і винною. При цьому під їх виною слід розуміти нездійснення належного нагляду за підлітками в момент заподіяння шкоди або безвідповідальне ставлення до їх виховання чи неправомір­не використання батьківських прав, потурання пустощів, хулі­ганських дій, бездоглядність дітей, відсутність до них уваги та ін.). Тому відповідальні особи не можуть звільнитися від відпо­відальності, намагаючись довести свою невинність посиланням, наприклад, на такі обставини:

1) відсутність їх вдома в момент заподіяння підлітком шкоди;

2) шкода заподіяна дітьми тоді, коли вони гостювали у ро­дичів, знайомих;

3) проживання окремо від дитини і коли шлюб з матір'ю (бать­ком) дитини розірваний або визнаний недійсним[9].

До відповідальності притягуються обидва батьки підлітка, оскільки батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано[10]. Відповідальність батьків повинна мати частковий характер, оскільки кожний з батьків неповнолітнього відшкодовує заподіяну шкоду в зв'язку з власними винними діями (бездіяльністю).

Іноді трапляються випадки коли шкода заподіяна дитиною, батьки якої не перебувають в зареєстрованому шлюбі. У даному разі відповідають обидва батьки, якщо відносно дитини вста­новлено батьківство. Якщо ні, — відповідає тільки мати, бо на неї покладений юридичний обов'язок виховувати позашлюбну дитину і здійснювати за нею нагляд. Батько позашлюбної дити­ни, щодо якого батьківство не встановлено, повинен відповіда­ти, якщо він призначений опікуном. За шкоду, заподіяну кількома неповнолітніми, які не досягли 15 років, їх батьки (усинови­телі), опікуни несуть часткову відповідальність залежно від сту­пеня їх вини у вихованні своєї дитини.

На підставі статті 454 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди батьками (усиновителями) чи опікунами залежно від їх майнового стану[11].

Батьки, які позбавлені батьківських прав, за шкоду, заподіяну підлітком, не відповідають, бо вони усуваються від участі у ви­хованні дитини і здійсненні за нею нагляду.

Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіє шкоду тоді, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини (ст.446 ЦК України). До названих закладів належать школи всіх профілів (загальні, спеціальні, інтернати), дитячі майданчики, дитячі кімнати, дитячі садки, дитячі ясла, санаторії, лікарні тощо. Під виною зазначених організацій слід розуміти вину їх робіт­ника (робітників), яка полягає в нездійсненні ним (ними) на­лежного нагляду за підлітком в момент заподіяння шкоди. Відпо­відна юридична особа вправі вимагати через суд від винного робітника відшкодування збитків за нормами трудового законо­давства.

Якщо шкода заподіяна неповнолітніми як з вини їх батьків (усиновителів), опікунів, так і з вини навчальних, виховних чи лікувальних закладів, то застосовується принцип часткової відпо­відальності названих фізичних і юридичних осіб відповідно до ступеня їх вини.

Зазначений у ЦК України перелік фізичних і юри­дичних осіб, які несуть відповідальність за шкоду, заподіяну не­повнолітнім, є вичерпним і поширеному тлумаченню не підлягає, тобто За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Якщо неповнолітній, який не досяг п'ятнадцяти років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом учбового, виховального або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини[12].