Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII — 30-ті роки XIII ст.)

Серед бояр також посилювалася диференціація. Як випливає з ряду статей церковного статуту князя Ярослава, дія якого в землях та князівствах XII—ХІП ст. не викликає сумніву, бояри поділялися на ''великих" та "меньших". За образу членів їх родин передбача­лися неоднакові судові штрафні санкції.

Матеріально-виробничу основу вотчинного господарства скла­дала праця залежних від феодала селян. Феодальне законодавство XII—XIII ст. створювало феодалам необхідні умови для закабаления все нових груп селянства. Свідчення тому — норми Поширеної редакції Руської Правди, насамперед "Устав про закупи", який, за думкою дослідників, яскраво характеризує один з поширених засобів встановлення феодальної залежності вільного сільського населення Стародавньої Русі від феодала-землевласника. Аналіз норм даного акта дозволяє зробити висновок, що ця правова пам'ятка Стародав­ньої Русі була переважно "боярським законодавством".

Точно судити про становище інших груп світських феодалів в XII—XIII ст. на основі існуючих з цього питання писемних джерел неможливо, хоча сам факт існування таких груп у багатьох дослід­ників не викликає сумніву. Початок створення умовного служилого володіння землею виявлено вже в XII ст. Є всі підстави вважати, що помісна система на Русі все ж існувала. На матеріалах Галицької землі М.Ф. Котляр обгрунтував існування станового землеволодіння в XIII ст. та прошарку "тримувачей" земель, які відбували за наділи військову службу .

Великим феодалом була церква. В XII ст. продовжувало зрос­тати її землеволодіння (кафедральні та монастирські вотчини). Джерелом зростання цього землеволодіння були перш за все князі­вські дарування. Так, з уставної грамоти князя Ростислава Мстис-лавича Смоленській єпархії 1136 p. випливає, що князь дарував церкві два села . В 1158 p. донька Ярослава Ізяславича подарувала Печорському монастирю п'ять сіл з челяддю . Подібні дарування землі ставали одним з головних джерел збагачення церкви. Іншим таким джерелом в XII—XIII ст. була раніш встановлена десятина. Збагачувалась церква також за рахунок церковного суду, у віданні якого знаходилося широке коло справ, визначених церковними уставами князів Володимира та Ярослава. Монастирі збагачувались і внаслідок того, що монастирські землі не подрібнювалися при одержанні спадщини, як землі князівські або боярські, а також за рахунок здійснення торгівлі та лихварства .

В умовах XII — першої половини XIII ст. пануючий клас феодалів являв собою складну ієрархічну структуру, яку очолювали представники князівського роду. Нижче на цій драбині знаходили­ся бояри-землевласники. Дана система, за думкою дослідників, заснована на розчленованій формі феодального землеволодіння, являла собою також визначену систему державно-правових відно­син . Ця ієрархічна система усередині пануючого класу була саме тією організацією, яка забезпечувала відтворення та збагачен­ня феодалів Стародавньої Русі, сприяла експлуатації все більш широких верств феодально залежного населення. Основну масу вільного населення і в період феодальної роздробленості складали ще селяни-общинники. Разом з цим розвиток феодальних відносин супроводжувався подальшим наступом феодалів на права селян-об­щинників. Одним з головних засобів закабалення вільних селян, як і раніше, було пряме насилля над ними, здійснюване феодалами. Все більшого поширення набувала й така форма перетворення вільних селян в феодально залежних, як закладництво. Селяни "закладались" за яким-небудь "сильним" (тобто знатним та бага­тим) феодалом з метою отримання заступництва, а за це деякою мірою втрачали свою волю. Необхідність закладництва селян, які в силу тих чи інших обставин були позбавлені захисту з боку общини, диктувалася безперервним розбоєм феодалів. Разом з тим не тільки окремі селяни, а й цілі общини були змушені, "чтобы спастись от сильных людей насильства", ставати "под зашиту" найсильніших з них, погоджуючись при цьому виконувати чисельні феодальні по­винності. Тоді феодал припиняв неорганізоване грабування та за­хищав общину від інших феодалів, вимагаючи та отримуючи за це феодальну ренту. Таким чином, закладництво було наслідком поза­економічного тиску феодалів на селян.

Все більшу роль відіграє закабаления селян за допомогою економічних важелей. Збільшується кількість залежних селян, як закупи та рядовичі. В XII—XIII ст. широко застосовуються норми Руської Правди, що регулюють відносини закупництва.

Основною формою експлуатації феодалами залежного насе­лення Стародавньої Русі періоду феодальної роздробленості була продуктова рента. Мало місце й відпрацьовування залежних селян в господарстві феодалів. Важким тягарем як для феодально залеж­них, так і для ще вільних селян був їх обов'язок утримувати князівську дружину, брати участь в ремонті та будівництві шляхів і мостів, виконувати інші повинності.

В період феодальної роздробленості не втратило свого значен­ня застосування в господарстві феодалів праці холопів. Їх примушу­вали працювати в будинку господаря, займатися вотчинним ремес­лом, а також обробляти орні землі, що належали боярам. Розвиток феодальних відносин вів до невпинного зростання числа і таких холопів, яких феодали-землевласники наділяли землею, примушу­ючи їх цю землю обробляти. Тим самим створювалися умови для скорочення цієї категорії майже безправного населення Русі та еволюції в бік феодально залежного населення. Зафіксовані в стат­тях 56, 64, 110 Пр. Пр. джерела холопства існували і в роки феодальної роздробленості.

Суспільно-економічний і політичний розвиток Русі в XII— XIII ст. характеризується швидко зростаючою роллю міст. За літо­писними даними, напередодні навали полчищ Батия на Русь, тут налічувалося до 300 великих та малих міст. Тільки в Галицько-Волинській землі їх було більше 80 . В основі господарчої діяльності міст було: ремесло, промисли, торгівля та певною мірою сільсько­господарське виробництво.

В розглядуваний час посилилась неоднорідність соціального складу міст. В них проживали представники усіх верств феодально­го суспільства. Міське управління, суд, керівництво міським опол­ченням зосереджувалися в руках міської феодальної знаті, яка нещадно експлуатувала ремісників, а також дрібних торговців, час­то виділяючи і своїх боярських садиб в їхнє користування подвір'я та земельні ділянки і збираючи за це феодальну ренту. Наступну за феодалами сходинку в становій драбині городян займала торгово-ремісна верхівка міст.

Основна маса міського населення була представлена "чорними" "меньшими" людьми. Ними були дрібні торговці і ремісники, чисе­льні підмайстри, "убогі" люди, які не мали певних занять. До складу міського населення входила й челядь — обслуга боярських дворів.

Форми експлуатації нижчих верств міського населення става­ли все більш різноманітними. Вводилися нові податки, встановлю­валися численні повинності, посилювався гніт лихварів. Зміни в економічному становищі різних категорій городян призвели до нідмінностей і в їх правовому становищі.