Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII — 30-ті роки XIII ст.)

Активну роль у суспільно-політичному житті князівств і зе­мель Русі XII—XIII ст. відігравала церква.На чолі давньоруської православної церкви стояв митрополит. У його підпорядкуванні були єпископи, які очолювали єпархії— своєрідні церковно-адміні­стративні округи, що територіальне охоплювали найбільші міста Русі.

У період феодальної роздробленості політика, яку проводила церква, була неоднозначною. Розуміючи, що посилення політичної роздробленості і безперервні міжусобиці, зіткнення князів могли негативно вплинути на приріст землеволодінь церкви, її фінансові інтереси, верхівка церковної організації розділяла ідею єдності Русі. У той же час місцеве духовенство, перебуваючи в економічній і політичній залежності від місцевих князів-правителів, нерідко під­тримувало міжкнязівські усобиці, в котрих відображалися децент-ралістські прагнення князів та їх найближчого оточення. Така політика місцевих церковних феодалів, звичайно, не сприяла зміц­ненню єдності Русі.

Єпископи, ігумени найбільших монастирів безпосередньо бра­ли участь у політичному житті князівств. Вони могли входити до складу князівської думи. Князі залучали єпископів як послів для ведення переговорів з іншими князями. Так, літопис 1148 p. пові­домляє про послів київського князя Ізяслава Мстиславича до Ольговичів. Князь надіслав до Чернігова "білгородського єпископа Федора і печорського ігумена Федоса, і мужі свої з ними" .

Інколи під час відсутності в адміністративному центрі князя виконання його функцій покладалося на єпископа .

У період феодальної роздробленості не втратила свого значен­ня і судова діяльність церкви, що давала їй значні прибутки. Аналіз співвідношення світської та церковних юрисдикцій дозволяє зроби­ти висновок про те, що в XII—XIII ст. церква розширила межі своєї юрисдикції, не зазнаючи при цьому яких-небудь серйозних проти­дій з боку князівської влади .

У цілому для державного устрою князівств і земель Русі XII — першої половини XIII ст. були характерними подальше зміцнення політичного панування феодалів, а також розгалужена система васально-ієрархічних зв'язків між ними. Це знайшло своє відобра­ження у складі, структурі, формах і методах діяльності органів центрального і місцевого управління. Князі і бояри використовува­ли адміністративні органи, а також військові дружини для приду­шення опору експлуатованих мас, охорони своєї власності, перш за все земельної, а також інших своїх привілеїв і інтересів, у чому активну допомогу їм надавали церква і духовенство.