Розвиток суспільно-політичного ладу Русі на початковому етапі феодальної роздробленості (30-ті роки XII — 30-ті роки XIII ст.)

На відміну від попереднього періоду існування Давньоруської держави князі при суперечках про переважне право на займання князівського столу все частіше стали посилатися на право одержан­ня в спадщину "вотчини".

Князі-правителі князівств і земель Русі були виразниками волі пануючого класу феодалів і здійснювали свою владу перш за все в їх інтересах. Ця обставина значною мірою визначала характер влади князя і його державних функцій. Верховна влада в князівстві нале­жала великому князю. Йому підкорялися збройні сили, насамперед князівська дружина, на яку князь спирався, придушуючи виступи пригнічених народних мас. Придушення опору експлуатованих мас було однією з найважливіших функцій князя як голови князівства, найзначнішого його феодала. В XII—ХНІ ст. виступи пригнічених мас були виявом перш за все класового антагонізму, який існував в давньоруському суспільстві.

Якщо визнати часом створення Поширеної редакції Руської Правди першу третину XII ст., то це свідчить про незначну законо­давчу діяльність великих князів у другій половині XII — першій половині XIII ст. Разом з тим процес зміцнення і розширення феодального адміністративного апарату, підлеглого князям, гаран­тував їм можливість домогатися ефективного застосування, а з боку населення — дотримання норм Руської Правди — цього збірника феодального права, який забезпечував зміцнення феодальних від­носин, взагалі відносин в Давній Русі, в тому числі в усіх її князівствах і землях. До сфери діяльності князів входило керівниц­тво центральними і місцевими органами управління.

Судова функція князів мала чіткий класовий характер, котрий особливо яскраво виявлявся тоді, коли однією з сторін в судовому процесі були представники простого вільного населення. Судив князь також своїх бояр і дружинників. Відомості про повсюдну участь князів у судових справах свідчать, що судова діяльність князів в XII ст. була досить активною .

До компетенції князя як правителя князівства входили питан­ня, пов'язані з обороною земель під вторгнення ззовні. Про цю функцію князів згадують літописи. Князі займалися також дипло­матичною діяльністю, метою якої було забезпечення безпеки землі в умовах постійної загрози з боку кочівників. Князі брали участь і в організації торгових шляхів.

У період феодальної роздробленості князь у разі необхідності збирав особливу раду — думу. До її складу входили, перш за все, представники старшої дружини — бояри, або, як їх іменує літопис, "передні", "кращі мужі", а також духовні феодали — єпископ, ігумени. Дума мала великий вплив на політику князя.

При здійсненні своїх функцій князь спирався на численний адміністративний апарат. Вищими посадовими особами в апараті центрального управління князівств і земель Русі були двірські, конюші, стольники. Будучи двірськими чинами, особистими аген­тами князя в його домені, вони керували відомствами центрального галузевого управління всього князівства. Названі особи в той же час здійснювали і загальне управління територіями, пов'язане з цією галуззю. Наприклад, конюший управляв землями, на котрих насе­лення займалося конярством. Незважаючи на появу в центрально­му апараті управління вказаних посадових осіб, відбувається розви­ток двірсько-вотчинної системи управління.

З числа бояр і дружинників князь призначав для управління окремими територіями посадників, тисяцьких, воєвод. В їх підпо­рядкуванні знаходилися тіуни, вирники, тисяцькі, мечники та інші особи, котрі допомагали представникам князівської адміністрації на місцях.

арактерною рисою управління залишалася система кормлін­ня, при якій частина прибутків від волостей, котрі збирали агенти центральної влади князівства, йшла їм на "корм". Про судові податки як про одне з джерел утримання представників адміністра­тивно-судової влади говориться, наприклад, в статтях 9, 20, 74, 107, 108, 114 Пр. Пр.

Певна роль у місцевому управлінні належала сільській общині, яку князівська адміністрація мобілізовувала на збір податків, для виконання усім "миром" деяких поліцейських функцій (виловлен-ня збіглих холопів, розшук убивць та ін.).

Військові сили в князівствах визначалися ієрархією земельної власності. Об'єднання військових сил декількох князівств Русі було можливим тільки у випадку фактичного збігу інтересів їх правите­лів. Хоча військові сили Русі періоду феодальної роздробленості стали дещо слабші, ніж вони були в ранньофеодальний період, загальна кількість військ на Русі збільшилася. Війська окремих князівств у військовий час налічували до декількох тисяч воїнів.

Найбільш надійною, з погляду захисту класових інтересів фео­далів, була дружинна частина війська. Князь міг покладатися лише на свою постійну дружину, яка розташовувалася в стольному місті або в укріплених центрах поблизу нього і була готова за першим закликом князя виступити і "шукати" йому слави, а собі "честі". При цьому зростало значення молодшої дружини, бо старші дру­жинники перетворилися у великих землевласників-вотчинників і поповнили боярство. Молодші дружинники охороняли князя, були рухомим каральним загоном у межах князівства і князівського домену, а в період військових дій — ядром військових сил князівс­тва. Дружинники виконували деякі поліцейські, судові і адміністра­тивні функції. Власні дружини мали й інші великі феодали, чиї об'єднані сили інколи переважали сили великого князя. На випадок значних військових дій скликалося більш численне, ніж дружина, військо-рать (народне ополчення). По закінченні військових дій рать розпускалася.

Система управління військовими силами у військовий час будувалася таким чином: великий князь як верховний командую­чий складав разом з найзначнішими феодалами (князями і бояра­ми), а також з тисяцьким (керуючим "воями") військову раду. Безпосередньо перед битвою призначалися командири головних полків центру, флангів, сторожових і засідкових полків.

Судова система Русі періоду феодальної роздробленості, яка склалася ще у першому столітті Давньоруської держави, не зазнала яких-небудь значних змін. Але разом з великим київським князем як верховним суддею судову функцію такого рівня нині здійснюва­ли і місцеві князі.

У період феодальної роздробленості певну роль відігравали і вічеві сходи, котрі вже давно перетворилися в засіб князівської волі . Віче збиралося в головних містах князівств. Значну цінність являють відомості про київське віче 1146—1147 pp., про віча в інших містах . До складу віча входили перш за все князі, бояри, вищі церковні ієрархи, а також заможні купці. Саме таким колам нале­жала вирішальна роль на вічевих зборах. В них брало участь і рядове міське населення.

До компетенції віче входили насамперед питання війни і миру. Віче відало також розглядом законодавства, вирішенням фінансо­вих питань, призначенням і зміщенням представників державної адміністрації. Вічеві збори відбувалися з дотриманням правил, роз­роблених на основі практики. Керували такими зборами князі, митрополит, а інколи й тисяцькі.