3) одержувані від постачальників, середньомісячна витрата яких менше замовленої норми;
4) одержувані зі збутових або постачальницьких баз.
У залежності від обсягу виробництва і специфіки матеріалів відділи матеріально-технічного постачання на підприємстві організуються по-різному. Існують наступні види організації матеріально-технічного постачання:
1. Централізована форма. При цій формі постачальницькі і складські функції здійснюються єдиним апаратом постачання, що поділяється на наступні робочі групи: планова, заготівельна, що займається складськими операціями. Ця структура характерна для невеликих і середніх підприємств.
2. Система “постачальницький склад". Вона складається з окремих постачальницьких підрозділів, спеціалізованих по окремих групах матеріалів. Кожний зі складів цілком автономний і сам виконує всі постачальницькі функції по своїй групі матеріалів. Ця структура практикується на підприємствах, що споживають у великій кількості однорідні види матеріалів.
3. Система цехового постачання. При цій системі постачання ведеться по територіально-виробничій ознаці. Склад обслуговує один певний цех і в одній структурній одиниці сполучені всі постачальницькі функції. Ця система зустрічається рідко.
Форми збуту готової продукції.
З матеріально-технічним постачанням підприємств тісно пов'язаний процес збуту продукції.
Найважливішими задачами відділів збуту є спостереження за своєчасністю відвантаження, якістю і комплектністю готової продукції, прискорення і здешевлення просування її до споживача.
Об'єктами збуту є усі види товарної продукції (готова продукція, напівфабрикати), що йдуть стороннім споживачам; продукція для власних нестатків (капітального будівництва чи ремонту); різні види послуг; зайві і неліквідні матеріали, устаткування, відходи виробництва.
Варто згадати види угод:
1. Торгівля машинно-технічною продукцією в зборі. На неї приходиться близько 50% загального обсягу світової торгівлі продукцією машинобудування. При цьому виді угоди продавець робить додаткові операції: передпродажний сервіс; передпродажну доробку; технічне обслуговування в гарантійний і після гарантійний періоди.
2. Постачання на зборку. Цей вид торгівлі поставляє деталі і вузли для зборки виробів по наданих технологіях.
3. Лізинг – довгострокова і короткострокова оренда машин, устаткування й інших матеріальних засобів.
4. Торгівля комплектним устаткуванням. Комплектним прийняте вважати промислове устаткування, об'єднане в технологічний комплекс по випуску готової продукції.
5. Міжнародні торги. Це конкурсна форма реалізації замовлень на закупівлю устаткування чи залучення підрядчиків для спорудження комплектних об'єктів.
6. Інжиніринг - продаж технічного досвіду, в основному проектування об'єктів, методів організації виробництва, експлуатація підприємств і реалізації готової продукції.
7. Іноземні інвестиції. Широке поширення в нашій країні одержали спільні підприємства за участю іноземних партнерів. У спільному підприємстві передбачається формування загальної власності, створення загальних органів управління і розподіл прибутку відповідно до часток участі партнерів.
8. Торгівля технологіями на основі ліцензій.
Висновок
Для рішення проблем організації виробництва необхідно почати організаційне проектування з визначення складу виробничих (господарських) підрозділів підприємства, потім "зв'язати" господарську структуру, що вийшла, з управлінськими зв'язками і лише слідом за цим визначити відповідний економіко-правовий механізм виробництва.
Дотепер на практиці, у нашій країні, як правило, логіка була зворотною: спочатку в темпі, заданому приватизацією, змінювався організаційно-юридичний статус, а потім - система виробництва й управління. Останні при цьому найчастіше деградували, оскільки зміна статусу не тільки не була зв'язана критеріями економічної ефективності, але і взагалі носила позаекономічний характер. Власне, це і визначило жалюгідні мікроекономічні (та й макроекономічні) результати переділу власності.
Виходячи зі сказаного, ключовими проблемами організації виробництва є:
-збереження тих сформованих внутрівиробничих зв'язків підприємства, що відповідають критеріям економічної ефективності;
-формування зовнішніх зв'язків підрозділів підприємства, що могли б стати повноцінною заміною внутрішнім, у випадку якщо останні сталі неефективними.
Варіантність вибору з різних організаційно-правових механізмів процесу виробництва на цьому етапі може бути відсутня, тобто всі юридичні аспекти можуть бути визначені в процесі проектування виробництва й управління. Однак цілком можливо, що на етапі визначення статусу може відбутися деяке коректування попередньої визначеної господарської структури, обумовлене сформованими інтересами сторін, а також економічними характеристиками різних організаційно-правових форм (умови емісії і конвертування акцій, оподатковування, обліку, орендних і концесійних платежів і т.п.).
Принциповою проблемою реструктуризації є доцільність продовження функціонування основного виробництва підприємства. У випадку, якщо воно рентабельно, дроблення сформованої виробничо-технологічної структури менш переважно, ніж більш м'які варіанти техніко-економічного розвитку майнового комплексу. Навіть якщо при цьому допоміжне (непрофільне) виробництва є збитковими, їхнє збереження в структурі великого підприємства може бути більш доцільним, ніж вичленовування. У більшому ступені сказане стосується допоміжних підрозділів, зв'язаних з основним загальним виробничим процесом, особливо якщо прийнятних альтернатив їхньої продукції (послугам) у великого підприємства немає. У меншому ступені це відноситься до непрофільних виробництв, якщо вони не використовують умови і непрямі результати діяльності великого підприємства (наприклад, виробничу інфраструктуру і відходи).
Збитковість основного виробництва по організаційно-економічних причинах робить проблему організації виробництва більш насущною, якщо:
-"тиск" збиткових допоміжних і непрофільних виробництв на витрати виробництва профільної продукції відчутний;
-рентабельні допоміжні виробництва мають більш ефективні канали реалізації своєї продукції (послуг).
Неминучою реструктуризація стає у випадку, якщо основне виробництво збиткове по структурно-технологічних причинах. Якщо при цьому використовувана в основному виробництві технологія є негнучкої, тобто, наприклад, заснована на застосуванні предметно-спеціалізованого автоматизованого устаткування, єдиним рішенням може бути лише припинення виробництва і ліквідація парку технологічного устаткування.
Якщо ступінь гнучкості технології основного виробництва вище мінімальної, то можливі варіанти:
- вичленовування окремих переділів основного виробництва при збереженні предметної спеціалізації;
Завантажити реферат