У залежності від характеру зв'язків виділяються кілька основних типів організаційних структур управління:
-лінійна;
-функціональна;
- лінійно-функціональна;
- дивізіональна;
-матрична;
-множинна.
У лінійній структурі управління кожен керівник забезпечує керівництво нижчестоящими підрозділами по усіх видах діяльності. Її переваги - простота, економічність, гранична єдиноначальність. Основний недолік - високі вимоги до кваліфікації керівників (рис. 1).
Рис. 1. Лінійна структура управління.
Функціональна організаційна структура – зв’язок адміністративного управління з функціональним управлінням (рис. 2).
Рис. 2. Функціональна структура управління виробництвом.
На рис. 2 адміністративні зв'язки функціональних начальників з виконавцями И1 - И4 такі ж, як і для виконавця И5 (вони не показані з метою забезпечення ясності схеми-рисунка). У цій структурі порушений принцип єдиноначальності й утруднена координація, але забезпечується високий ступінь професійного пророблення рішень.
Лінійно-функціональна структура – східчасто-ієрархічна. У цьому випадку лінійні керівники є єдиноначальниками, а їм надають допомогу функціональні органи. Лінійні керівники нижчих щаблів адміністративно не підлеглі функціональним керівникам вищих рівнів управління (рис. 3).
Д- директор; ФН - функціональні начальники; ФП - функціональні підрозділи; ОП - основні виробничі підрозділи
Рис. 3. Лінійно-функціональна структура управління.
Іноді таку систему називають штабною, тому що функціональні керівники відповідного рівня складають штаб лінійного керівника (на рис. 3 функціональні начальники складають штаб директора).
Дивізіональна (філіальна) структура зображена на рис. 4. Дивізіони (філії) або виділяються по області діяльності, або географічно.
Матрична структура (рис. 5 та 6) характерна тим, що виконавець може мати двох і більш керівників (один - лінійний, інший - керівник програми або напрямку). Така схема давно застосовувалася в управлінні НДДКР, а зараз широко використовується у фірмах, що ведуть роботу по багатьом напрямкам. Вона у даний час на українських підприємствах усе більш витісняє лінійно-функціональну структуру управління виробництвом.
Множинна структура поєднує різні структури на різних рівнях управління. Наприклад, філіальна структура управління може застосовуватися для усієї фірми, а в її філіях використовується лінійно-функціональна чи матрична.
Рис. 4. Дивізіональна структура управління.
Рис. 5. Матрична структура управління, орієнтована на продукт.
Рис. 6. Матрична структура управління по проектам.
Порівняння структур управління виробництвом. Аналіз переваг і недоліків структур управління виробництвом дозволяє знайти критерії їх оптимального використання.
Лінійно-функціональна система забезпечує, починаючи з другого рівня ієрархії, розподіл завдань управління "по функціях". Штаби можуть створюватися в центральних і інших органах управління, утворюючи штабну ієрархію.
Ця структура управління виробництвом характеризується:
- високою централізацією стратегічних рішень і децентралізацією оперативних;
- організацією директивних зв'язків по однолінійному принципу;
- переважним застосуванням інструментів координації з технічною підтримкою.
Загалом говорячи, штаби повинні консультувати і брати участь у підготовці рішень, але не давати конкретних директив. Однак унаслідок своєї професійної компетентності їх співробітники часто надають сильний неформальний вплив на лінійних керівників. Якщо ж вони виконують тільки рекомендаційну функцію, то виникає ризик, що їхня робота слабко впливає на хід виробничих процесів.
Структура має наступні переваги:
- забезпечує високу професійну спеціалізацію співробітників;
- дозволяє точно визначити, де приймається рішення, і необхідні ресурси;
- сприяє стандартизації, формалізації і програмуванню процесів управління.
Недоліки:
- утворення специфічних для функціональних підрозділів цілей утрудняє їх горизонтальне узгодження;
- структура інерційна і з важкістю реагує на зміни.
Дивізіональні структури управління орієнтуються на вироби, технології, ринки збуту, регіони. При цьому забезпечується:
-відносно більша самостійність керівників дивізіонів;
-організація директивних зв'язків по лінійному принципу;
-відносно могутнє використання інструменту координації з технічною підтримкою;
-швидка реакція на зміни ринку;
-звільнення вищих керівників підприємства від необхідності прийняття оперативних і рутинних рішень;
-зниження числа конфліктних ситуацій внаслідок однорідності цілей у дивізіоні.
До числа недоліків цієї структури виробництва відносять:
· відносно високі витрати на координацію рішень через децентралізацію аж до окремого фінансування з бюджету на визначення розрахункових цін;
· при децентралізації втрачаються переваги кооперації, що часто вимагає централізації виконання окремих функцій (НДДКР, постачання і т.д.).
Багатомірні форми організації й управління характеризуються застосуванням двох (матрична) або декількох (тензорна) критеріїв поділу задач.
Загальними ознаками цих організаційних форм виробництва є:
-лімітований простір прийняття рішень інстанціями операційного менеджменту;
-організація директивних зв'язків по багатолінійному принципу;
-великі витрати на координацію між інстанціями.
Можна розрізнити структури, орієнтовані на виробництво і на проект.
Структура, спрямована на виробництво, не обмежена тимчасовими рамками. Тут є функціональна область операційного менеджменту (де знаходяться багато стабільних організаційних рішень) і менеджмент по виробу (горизонтальний зріз, що охоплює всі підприємства). Проблеми такої організації виробництва складаються:
-у регулюванні вирішення задач у необхідності компетентності і відповідальності менеджерів по виробам;
- великих витратах на координацію;
- можливих директивних конфліктах.
Структури, спрямовані на проект, як правило, обмежені по термінам і характерні для складних і ризикових проектів (див. рис. 6). Їх проблеми складаються:
- у конфліктах між інстанціями і менеджерами проектів (суперечливі вказівки, ресурсні конфлікти);
- непевності менеджерів у реальності термінів виконання задач по проектах.
Для підприємств (фірм), що діють на міжнародному ринку, може застосовуватися тривимірна структура управління: виріб-регіон-функція. Проблеми такої структури управління виробництвом:
- конфлікт через владу між представниками декількох інстанцій;
Завантажити реферат