Гегель про громадянське суспільство

Держава як дійсність конкретної свободи є індиві­дуальною державою. Така держава заснована на розподілі влад, як правило, це — конституційна монархія.

Політична влада, на думку Гегеля, поділяється на за­конодавчу, урядову і владу господаря. Належний розпо­діл влади він вважав у державі «гарантією публічної сво­боди ».

Гегель критикував демократичну ідею народного суве­ренітету, обґрунтував спадкоємність конституційного монарха, оскільки у добре влаштованій конституційній монархії об'єктивність державної справи визначається за­конами, а монарху залишається лише приєднати до цього своє суб'єктивне «Я хочу ». В філософії держави Гегеля мо­нарх постає реальною вершиною розуму та свободи: «Мо­нарх об'єднує їх в собі і моментом остаточного рішення як самовизначення, в якому все інше є другорядним, а з цьо­го [моменту] починається дійсність». Монархія «як дійсна індивідуальність є волею індивіда, що ухвалює рішення». У монаршій владі наявна «всеутримувальна, ухвалювальна воля держави, вищу вершину якої становить всепроникна єдність». Конкретна єдність держави, в яку включе­ний кожний її громадянин, має в монархові «вершину» і «початок цілого», він є «міцним, безпосереднім вузлом ці­лого». В його рішення з позиції розуму як самовизначення вільно повертається все інше і звідси бере початок дійс­ність. Оскільки в монархії розум і свобода зливаються, то для Гегеля «монархічний устрій . є устроєм розвинутого розуму. Всі інші устрої належать нижчим ступеням роз­витку та реалізації розуму».

Урядова влада, до якої Гегель відносив і судову владу, визначається ним як «влада підводити особливі сфери і окре­мі випадки під загальне». Завдання урядової влади — вико­нання рішень монарха, дотримання існуючих законів. Чле­нів уряду і державну бюрократію Гегель вважав головною складовою середнього стану, в якому зосереджена свідомість і освіченість. Чиновництво, за його словами, — головна опо­ра держави «Щодо законності та інтелігентності».

Отже, ядром політичної теорії Гегеля є концепція дер­жави. Саме державу як цілісність, вищу форму моральнос­ті він проголошував істинним носієм світового духу. Дер­жава — це «дійсність моральної ідеї», «здійсненний ро­зум », « реалізована свобода ».

Аналізуючи концепції минулих і сучасних йому мис­лителів про походження держави, Гегель зазначав, що держава не може бути створена, як це може мислитися, наприклад, у суспільному договорі. Держава не виростає також із природи, не виникає із «соціальності потягу». «Держава є дійсністю моральної ідеї», вперше згаданої Платоном. У державі політична дійсність цілковито і пов­ністю пронизана моральнісною ідеєю. Розум держави, ро­зум з огляду на політичну відносність окремого до держа­ви полягає «в єдності об'єктивної свободи, себто загальної субстанціальної волі та суб'єктивної свободи як індивіду­ального знання та його волі, що шукає особливу мету». Ос­кільки ця «єдність загальної, сутнісної волі та суб'єктив­ної» здійснюється державою, то вона становить «моральне ціле», «дійсність моральної ідеї».

Мета держави — здійснювати розум. У загальному сен­сі вона с держаною розуму. Тому «держава існує не задля громадян». З огляду на мету дійсності розуму, у відноси­нах держави і громадян не йдеться про проблему, чи існує громадянин задля держави. Це «відношення мети та цілі сюди не підходять. Бо держава не є абстрактом, що протис­тоїть громадянам; а вона є моментом, як це має місце в ор­ганічному житті, де жоден член не є метою, жоден не є за­собом». Держава і громадяни утворюють органічну єд­ність. Людина має стати органічним членом або моментом держави, щоб таким чином досягти можливого для неї ро­зуму. Оскільки в державі об'єднується суб'єктивна воля із волею спільності, держава унеможливлює «моральнісне життя», а її «сутність є моральнісною життєвістю».

Для Гегеля «кращою державою» є та, «в якій най­більш панує свобода». Найбільшу свободу він трактує не як можливість брати цю свободу, приходити до величез­ної індивідуальної свободи. Найбільша свобода досягаєть­ся лише тоді, коли кожен відмовляє своїй волі в її «особ­ливості». Така відмова робить можливою державу, ос­кільки кожен вирішує на користь об'єктивної і загальної волі, в якій полягає природа держави. Найбільша свобода можлива завдяки тому, що людина досягає ідентичності «розумного, себто політичного стану». «Всім, чим є люди­на, вона завдячує державі; в цьому вона має свою сут­ність. Всю цінність, що мас людина, всю духовну дій­сність вона має тільки через державу». Гегель розглядав людину в державі як частину в цілому.

Подібно до того, як Арістотель вбачав у полісі існуван­ня, в якому людина може здійснювати свою певну визначе­ну нусом сутність, Гегель вбачай у державі «завершену реальність» духу, в якій «лише . людина [досягає] розумно­го існування».

Законодавча влада, за Гегелем, — це влада визначати і встановлювати всезагальне. Законодавчі зібрання ма­ють складатися з двох палат. Палата перів (вище дво­рянство) формується за принципом спадковості й склада­ється з власників майоратних (спадкове право, за яким власність передається старшому в роді, сім'ї) маєтків. Палата депутатів формується з усіх інших частин грома­дянського суспільства, причому депутатів висувають корпорації, общини, товариства, а не обирають індивіду­альним голосуванням.

Отже, держава – це система опосередкованостей та всезагальність, в котрій знаходять своє вираження інтереси усіх класів, соціальних груп, всього народу, і в такій державі суперечності примирюються.

Держава – це ідея розуму, свободи і права. Політична влада, на думку Гегеля, поділяється на за­конодавчу, урядову і владу господаря. Належний розпо­діл влади він вважав у державі «гарантією публічної сво­боди ».

Гегель критикував демократичну ідею народного суве­ренітету, обґрунтував спадкоємність конституційного монарха.

Для Гегеля найкраща держава, в якій панує свобода. А свобода досягаєть­ся лише тоді, коли кожен відмовляє своїй волі в її «особ­ливості». Гегель розглядав людину в державі як частину в цілому.

Гегель обстоював публічність дебатів у палатах стано­вих зборів, свободу друку і публічних повідомлень. Свій політичний ідеал — конституційну монархію — він конс­труював, орієнтуючись на компроміс між дворянством і буржуазією, на можливість поступової мирної заміни іс­нуючого на той час у Німеччині напівфеодального ладу буржуазним.

Загалом політичні погляди Гегеля були на той час істо­рично прогресивними: він обґрунтовував необхідність бур­жуазних перетворень, розвивав помірковані буржуазні погляди, був прибічником конституційної монархії і за­конності, буржуазних прав і свобод, приватної власності та свободи договорів, буржуазної реформи судів тощо. Його політичне вчення справило суттєвий вплив на історію по­літичної думки, відкривало широкий простір для обґрун­тування як консервативних, реакційних, так і радикально прогресивних поглядів.

У гегелівському баченні суспільства слід виділити такі основні моменти:

1. Держава для громадян являється конституційною монархією, наділена міцною бюрократичною виконавчою владою.