Відмороження. Замерзання

1) змертвіння шкіри з утворенням на ній пухирів, що наповнені геморагіч­ним вмістом; 2) відокремлення некро­тичних ділянок (5-та — 7-ма доба);

3) рубцювання і епітелізація (9— 10-та доба). Після загоєння на місці відмороження утворюється рубець. Се­редній строк лікування — ЗО—45 діб;

IV ступінь (congelatio escharotica). Некротичний процес охоплює всі тка­нини, з кісткою включно. Цей ступінь має чотири стадії. Перша і друга стадії такі самі, як і при відмороженнях III ступеня. Через деякий час у ділянці переходу здорових тканин у змертвілі утворюється демаркаційна лінія, змер­твіла частина відпадає або видаляєть­ся оперативним шляхом, а процес за­вершується утворенням кукси. Для III стадії характерний розвиток грану­ляції, для IV — рубцювання і епітелі­зація. При IV ступені відмороження на рентгенограмах можна побачити оз­наки остеопорозу, асептичного некро­зу. Тривалість лікування при відморо­женнях IV ступеня різна.

V разі приєднання інфекції демар­каційна лінія не утворюється, некроз відбувається за вологим типом, а за­палення поширюється на проксималь-ніше розташовані ділянки тіла. У та­ких випадках піднімається температу­ра тіла, наростає набряк, посилюєть­ся біль, погіршується загальне само­почуття, з'являються диспептичні явища, іноді пронос.

Загальні клінічні прояви відморожен­ня у дореактивний період виражені незначно. Біль у відмороженій ділянці незначний. Хворий відчуває місцеве оніміння, поколювання, холод.

Загальна симптоматологія з'яв­ляється в реактивний період. Набряк тканин сприяє нагромадженню в тка­нинах токсичних продуктів, які через деякий час надходять у кров і зумов­люють синдром токсемії. Токсемія розвивається відразу після зігрівання тканин і припиняється з утворенням демаркаційної лінії. Лише у разі при­єднання інфекції і розвитку вологої гангрени вона прогресивно наростає. Стан хворого погіршується, підви­щується температура тіла, пульс стає частим, дещо знижується артеріаль­ний тиск.

Що глибше ураження тканин і що більша поверхня відмороження, то сильніше виражена токсемія. Інток­сикація призводить до значних функ­ціональних і морфологічних розладів з боку серцево-судинної системи, печінки, нирок. Треба зазначити, що із зони абсолютного некрозу токсини не надходять. Вони надходять лише з тих тканин, де кровообіг повністю не припинився і де в кров проникають токсини. Токсемія виражена особли­во при відмороженнях III—IV ступе­нів і при значних відмороженнях II ступеня.

У разі приєднання інфекції в ураже­них ділянках розвивається гнійно-за-пальний процес, який може захоплю­вати не лише поверхневі шари, але й глибокі тканинні простори. За зниже­ної реактивності захворювання усклад­нюється сепсисом і септикопіємією.

Диференціювати ступені відморо­ження у дореактивний період дуже тяжко. Певну допомогу щодо цього може надати метод інфрачервоної дер-мографії, який дозволяє одержати чітку інформацію у всі періоди холо­дової травми, на ранніх етапах вияви­ти зони з порушеною циркуляцією.

Ускладнення відморожень. Відморо­ження І ступеня не супроводжуються особливими ускладненнями. Вони настають у разі глибоких уражень тка­нин, які охоплюють велику площу (відмороження двох, трьох, чотирьох кінцівок). Такі відмороження у доре-активний і ранній реактивний періоди зумовлюють шок. У пізній реактивний період процес може ускладнюватися лімфангіїтом і лімфаденітом, тромбоф­лебітом, флегмоною, остеомієлітом, невритом, сепсисом. Місцеві зміни виникають проксимальніше від демар­каційної лінії. Рідкісним ускладненням відмороження є приєднання гострої специфічної інфекції — правця. У пе­ріод регенерації і одужання залишаєть­ся атрофія шкіри і кісток, розвивають­ся трофічні виразки, артеріїт, артроз, контрактура суглобів, гіперестезія, ціаноз, пітливість шкіри.

Профілактика відморожень. Вона може бути індивідуальною і колектив­ною. До індивідуальних засобів запо­бігання відмороженням належать інди­відуальні захисні пристосування (одяг, взуття), особиста гігієна, загартуван­ня організму, раціональне харчуван­ня і зігрівання, своєчасне звертання по лікарську допомогу. Так, одяг повинен бути теплим, зручним, віль­ним, легким і водонепроникним. За надзвичайних обставин він має легко зніматися. У дощову, снігову погоду одяг треба частіше просушувати.

Взуття повинно бути ціле, не тіс­не, але й не широке, без шнурків. Надто просторе взуття зумовлює по­тертості і тим самим сприяє відморо­женню. Не рекомендується гріти взут­тя на вогні: воно псується й пропус­кає воду. Бажано змащувати його жиром. Шкарпетки повинні бути су­хими, без складок. Щоб запобігти за­стою крові в пальцях ніг і рук, треба час від часу згинати і розгинати пальці. Сухі ноги менше бояться відморожен­ня, ніж вологі. Тому за підвищеної пітливості бажано щоденно мити ноги холодною водою і розтирати їх до по­червоніння шкіри. Добре присипати стопи борною або саліциловою кисло­тою, таніном, тальком тощо.

У профілактиці відморожень на­лежне місце відводиться фізичним вправам, тренуванням, обтиранню холодною водою.

Колективна профілактика в мир­ний час (під час екскурсій, турпо­ходів) полягає в організації перерв у роботі, періодичному зігріванні у на­метах, спальних мішках, постачанні гарячими напоями, повноцінному харчуванні. Холодна їжа погано за­своюється і вимагає для перетравлен­ня підвищених затрат енергії. У хо­лодну пору року в харчовий раціон рекомендують вводити більше вугле­водів і жирів тваринного походження. Пиття гарячої води і кави протягом ЗО хв на кілька градусів підвищує тем­пературу шкіри пальців рук.

Сприяють відмороженню такі шкідливі речовини, як алкоголь і ні­котин. Одна сигарета, викурена на­тще, зумовлює спазм капілярів про­тягом 15—16 год.

Для робіт в умовах холоду повинен здійснюватися певний професійний відбір. Особи із захворюваннями ве­гетативної нервової системи, перифе­ричних судин, нервів, хворі на цук­ровий діабет, тиреотоксикоз, епілеп­сію до таких робіт не допускаються.

Лікування відморожень складне. Існує багато методів, але жоден із них не є загальноприйнятим.

Лікування відморожень ставить собі за мету: 1) підвищити температуру в уражених тканинах; 2) відновити кро­вообіг у відморожених ділянках;

3) боротися з шоком і інтоксикацією;

4) здійснити профілактику інфекцій;

5) видалити некротизовані тканини;

6) провести реконструктивні і плас­тичні операції для відновлення функції ураженої частини тіла.

Терапія відморожень починається з надання першої допомоги. В дореак-тивний період вона має за мету відно­вити температуру тканин, боротьбу із шоком, нормалізацію кровообігу, ліквідацію тканинної гіпоксії. Своєчас­на і адекватна перша допомога має велике прогностичне значення.

Хворим уводять протиправцевий анатоксин або ППС, бо відморожен­ня вважається відкритою травмою.

Профілактика відморожень. Вона може бути індивідуальною і колектив­ною. До індивідуальних засобів запо­бігання відмороженням належать інди­відуальні захисні пристосування (одяг, взуття), особиста гігієна, загартуван­ня організму, раціональне харчуван­ня і зігрівання, своєчасне звертання по лікарську допомогу. Так, одяг повинен бути теплим, зручним, віль­ним, легким і водонепроникним. За надзвичайних обставин він має легко зніматися. У дощову, снігову погоду одяг треба частіше просушувати.