Відмороження. Замерзання

Взуття повинно бути ціле, не тіс­не, але й не широке, без шнурків. Надто просторе взуття зумовлює по­тертості і тим самим сприяє відморо­женню. Не рекомендується гріти взут­тя на вогні: воно псується й пропус­кає воду. Бажано змащувати його жиром. Шкарпетки повинні бути су­хими, без складок. Щоб запобігти за­стою крові в пальцях ніг і рук, треба час від часу згинати і розгинати пальці. Сухі ноги менше бояться відморожен­ня, ніж вологі. Тому за підвищеної пітливості бажано щоденно мити ноги холодною водою і розтирати їх до по­червоніння шкіри. Добре присипати стопи борною або саліциловою кисло­тою, таніном, тальком тощо.

У профілактиці відморожень на­лежне місце відводиться фізичним правам, тренуванням, обтиранню холодною водою.

Колективна профілактика в мир­ний час (під час екскурсій, турпо­ходів) полягає в організації перерв у роботі, періодичному зігріванні у на­метах, спальних мішках, постачанні гарячими напоями, повноцінному харчуванні. Холодна їжа погано за­своюється і вимагає для перетравлен­ня підвищених затрат енергії. У хо­лодну пору року в харчовий раціон рекомендують вводити більше вугле­водів і жирів тваринного походження. Пиття гарячої води і кави протягом ЗО хв на кілька градусів підвищує тем­пературу шкіри пальців рук.

Сприяють відмороженню такі шкідливі речовини, як алкоголь і ні­котин. Одна сигарета, викурена на­тще, зумовлює спазм капілярів про­тягом 15—16 год.

Для робіт в умовах холоду повинен здійснюватися певний професійний відбір. Особи із захворюваннями ве­гетативної нервової системи ^.перифе­ричних судин, нервів, хворі на цук­ровий діабет, тиреотоксикоз, епілеп­сію до таких робіт не допускаються.

Лікування відморожень складне. Існує багато методів, але жоден із них не є загальноприйнятим.

Лікування відморожень ставить собі за мету: 1) підвищити температуру в уражених тканинах; 2) відновити кро­вообіг у відморожених ділянках;

3) боротися з шоком і інтоксикацією;

4) здійснити профілактику інфекцій;

5) видалити некротизовані тканини;

6) провести реконструктивні і плас­тичні операції для відновлення функції ураженої частини тіла.

Терапія відморожень починається з надання першої допомоги. В дореак-тивний період вона має за мету відно­вити температуру тканин, боротьбу із шоком, нормалізацію кровообігу, ліквідацію тканинної гіпоксії. Своєчас­на і адекватна перша допомога має велике прогностичне значення.

Хворим уводять протиправцевий анатоксин або ППС, бо відморожен­ня вважається відкритою травмою.

Рекомендується така схема першої допомоги хворим з відмороженням. Пошкоджену кінцівку протирають 56 % спиртом етиловим, ектерици-дом або іншим антисептичним засо­бом, витирають насухо і на неї на­кладають багатошарову теплоізоляцій­ну пов'язку: шар марлі, товстий шар вати, знову шар марлі і ззовні прогу­мовану тканину, яка закриває всю кінцівку. На догоспітальному етапі можна використовувати різний допо­міжний матеріал (ковдра, коц).

У разі відмороження щік, вушних раковин, носа їх розтирають теплою рукою, змазаною вазеліном, до по­червоніння шкіри (не рекомендуєть­ся розтирати снігом, бо кристали льо­ду можуть травмувати шкіру, що сприяє проникненню інфекції). Хво­рим треба давати пити гарячі напої, невеликі дози алкоголю.

Лікування хворих у стаціонарі по­винно починатися з активного зігрі­вання уражених ділянок (кінцівок). Кінцівку занурюють у ванну зі слаб­ким розчином калію перманганату. Температуру води поступово підви­щують від 18 °С до 35 °С. Пізніше відморожену ділянку прикривають по­в'язкою з вазеліном або маззю Виш-невського.

Добре впливають на уражені ділян­ки опромінення променями УВЧ, електрофорез гідрокортизону, фоно-форез гідрокортизону і новокаїну, поздовжня діатермія. При цьому зменшуються біль, набряк, у разі ви­никнення гангрени вона перебігає за сухим типом.

Названі заходи треба обов'язково поєднувати із введенням антикоагу­лянтів, препаратів, що розширюють судини, дезагрегантів, гангліоблоку-ючих засобів.

Показані проведення новокаїнових блокад грудних і поперекових симпа­тичних вузлів, паранефральної ново­каїнової блокади.

Важливу увагу треба приділяти лі­куванню шоку (введення аналгезую-чих, наркотичних і снотворних речо­вин, внутрішньовенне введення роз­

чину лактату, новокаїну, призначен­ня антигістамінних препаратів).

Основним завданням під час ліку­вання відмороження у реактивний пе­ріод є відновлення кровообігу в ура­жених тканинах, запобігання тромбо­зу судин. У комплекс консервативних лікувальних засобів повинні бути вклю­чені фізіотерапевтичні методи, дезаг-регантна, детоксикаційна, десенсибі­лізуюча, протизапальна терапія, за­стосування засобів, що розширюють судини, вітаміно- і гормонотерапія.

Антикоагулянтна терапія полягає у застосуванні гепарину, фібринолізи-ну, стрептокінази, а також одного із непрямих антикоагулянтів: неодикума-рину, синкумару, феніліну. Гепарин призначають внутрішньовенне або внутрішньом'язово по 5000 ОД 4— 6 разів на добу. Гепарин зменшує біль, парестезію, мерзлякуватість, підвищує шкірну температуру, по­ліпшує капілярний кровообіг. Фібри-нолізин уводять по 20 000—30 000 ОД 2—3 рази на курс лікування.

З метою поліпшення реологічних властивостей крові показане введен­ня реополіглюкіну, а для розширен­ня судин — папаверину гідрохлориду по 0,05 г 3 рази на добу всередину або 2 мл 2 % розчину підшкірне 2 рази на добу протягом 10—12 діб. Застосову­ють і такі препарати, як но-шпа, нікошпан, галідор, ескузан, АТФ, МАП. Вони поліпшують коронарний і мозковий кровообіг.

Клінічні спостереження засвідчу­ють, що відмороження зумовлює алергізацію організму, а тому під час його лікування застосовують антигіс-тамінні препарати: димедрол (0,05 г 2 рази на добу), діазолін, супрастин, тавегіл і ін. Вони зменшують набряк, гіперемію, біль. У перші 3—5 діб ре­активного періоду застосовують сте­роїдні гормони (гідрокортизон), які володіють десенсибілізуючим і проти­запальним впливом.

Протягом усього періоду лікуван­ня відморожень хворий повинен при­ймати вітаміни (аскорбінову і нікоти­нову кислоти, вітаміни групи В, Е).

Велику увагу приділяють детокси­кації організму хворого. Це здійсню­ють шляхом інфузійно-трансфузійної терапії і форсованого діурезу. Хво­рим показане внутрішньовенне вли­вання гемодезу, реополіглюкіну, 5—

10 % розчину глюкози. Форсований діурез проводять шляхом уведення лазиксу або фуросеміду. Для бороть­би з ацидозом переливають 4—5 % розчин натрію гідрокарбонату. У зв'язку із втратою калію при прове­денні форсованого діурезу показане введення 300 мл 3 % розчину калію хлориду. Для поліпшення функції печінки призначають глюкозу, сери-пар, карсил.

Для боротьби з інфікуванням рано­вих поверхонь, якщо неширокі і не­глибокі відмороження, застосовують ацетилсаліцилову кислоту (2—3 г на добу), бутадіон (0,15 г 2 рази на добу), сульфаніламідні препарати. У разі ви­раженої запальної реакції, ускладне­ної лімфангіїтом, тромбофлебітом, пе-рорально призначають антибіотики (еритроміцин, олететрин, ампіцилін).