Словник економічних термінів

Теорія трудової вартості, якої дотримувалися піонери аналітичної економії, відійшла у минуле у 70-ті роки XIX ст., коли чотири еко­номісти з різних країн незалежно один від одного (В. Джевонс (1835— 1882 рр.), Л. Вальрас (1834-1910 рр.), /. Госсен (1810-1858 рр.) та К. Менгер (1840—1921 рр.) висунули і розвинули ідею, шо саме гра­нична корисність товару визначає, скільки люди готові заплатити за нього, заклавши тим самим основи граничного аналізу (маржи-налізму) та суб'єктивно психологічного підходу до економічних досліджень. Практично одночасно Т. Веблен (1857—1929 рр.) у книзі «Теорія неробського класу» (1899 р.) заклав основи «інституціональної школи», яка намагається вивчати суспільні процеси, в тому числі економічні, за допомогою історичних і соціологічних методів.

Л. Вальрасе справив найбільший вплив на розвиток моделей рів­новаги, без яких неможливо уявити нинішню мікроекономіку, яку першим систематизовано виклав А. Маршалл (1842—1924 рр.). Пра­ця вченого «Принципи економікс» (1890 р.) стала першим підруч­ником з аналітичної економії, де застосовано стрункий аналітичний аналіз для дослідження попиту і пропозиції та ринкових цін.

Видатний представник американської школи кінця XIX поч. XX ст. Дж. Б. Кларк (1847—1938 рр.) об'єднав маржиналістські концепції попередників у теорію граничної продуктивності.

Вагоме місце серед економістів минулого посідає український вчений М. Туган-Барановський (1865—1919 рр.), наукові концепції якого (економічних криз і кон'юнктури, цінності на основі синте­зу теорії трудової вартості і граничної корисності, монетарного рин­ку, кооперації) справили значний вплив на розвиток аналітичної економії. Аналогічно можна оцінити економіко-екологічне відкрит­тя С. Подолинського (1850—1891 рр.) та економіко-математичні ідеї Є. Слуцького (1880—1948 рр.), інших українських вчених.

Дж. М. Кейнс (1883—1946 рр.) став найвпливовішим економістом XX ст. Своєю працею «Загальна теорія зайнятості, проценту і гро­шей» (1936 р.) вчений здійснив переворот у класичній теорії, розви­нувши макроекономіку і вчення про необхідність державного регу­лювання ринкової економіки з метою стимулювання сукупного попиту і розв'язання проблеми масового безробіття.

Ф. Гайєк (1899—1984 рр.) був одним з найпослідовніших захис­ників чистої ринкової економіки у XX ст. Центральна теза його праці «Шлях до рабства» (1944 р.) полягає у тому, що вільна систе­ма цін є обов'язковою умовою ефективного розвитку економіки.

Останні десятиліття знову «відкрили» Й. Шумпетера (1883 — 1950 рр.) з його дослідженням ролі підприємництва в економічно­му розвитку. Сьогодні багато хто вважає його, поряд з Кейнсом, найвпливовішим економістом XX ст.

Серед сучасних економістів особливо відомою фігурою виступає М. Фрідмен (народився у 1912 р.) — лауреат Нобелівської премії (1976 р.), лідер Чикагської школи. Він відродив у післявоєнні часи монетаризм, який з 70-х років набув широкого наукового визнання і зайняв чільне місце у політиці.

Надзвичайно впливовим економістом сучасності є П. Семюелсон (народився у 1915 р.) — перший лауреат Нобелівської премії в га­лузі економіки, який у підручнику «Економіка» (початок 50-х років) узагальнив теорії, розроблені неокласичними школами, Кейнсом, Стокгольмською школою і власні ідеї. Підручник вийшов уже 15 виданням і залишається серед найпопулярніших у США та багатьох інших країнах.

Види інфляції — за темпами розрізняють повзучу, галопуючу, гіпер­інфляцію; за джерелами — інфляцію попиту та витрат (пропозиції).

Використовуваний доход (ВД) — фактичний заробіток (за вираху­ванням податків); частина національного доходу, що залишається родинам та індивідам для споживання та заощадження.

Вимірювання національного продукту — система рахунків, за допо­могою яких визначається національний продукт країни за певний проміжок часу; розрізняють метод потоку товарів (додаванням ви­датків покупців на товари і послуги) і метод потоку доходів (дода­ванням факторних доходів).

Виробники — підприємства, які використовують власні і залучені виробничі ресурси для виготовлення товарів і послуг.

Виробничі (економічні) ресурси (фактори виробництва) - су­купність ресурсів, що використовуються для виробництва товарів і послуг: земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Виробнича функція — математична функція, яка визначає можли­вий обсяг виробництва в межах фірми або економіки країни за да­них ресурсів і технології.

Власний капітал — активи фірми мінус її зобов'язання (борги).

Галузь — група фірм, які виробляють однакові або однорідні про­дукти.

Гнучкий (плаваючий) валютний курс — система обмінних валют­них курсів, коли центральний банк утримується від втручання у функціонування валютних ринків.

Граничні витрати — приріст сукупних витрат, необхідних для виробництва додаткової одиниці продукції (або зменшення сукуп­них витрат, коли виробництво скорочується на одиницю продукції). Гранична корисність — додаткова корисність, одержувана від спо­живання останньої одиниці блага, коли розмір інших споживаних благ залишається без змін.

Граничний продукт — додатковий продукт, одержаний внаслідок збільшення певного фактора на додаткову одиницю за сталих інших факторів виробництва.

Гранична схильність до заощаджень (ГСЗ) — частка приросту за­ощаджень у прирості використовуваного доходу: показує, на скільки збільшуються заощадження, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична схильність до споживання (ГСС) — частка приросту спожи­вання у прирості використовуваного доходу, показує, на скільки збільшується споживання, якщо вказаний доход зростає на одиницю.

Гранична теорія розподілу — теорія розподілу доходів (розвинута Дж. Б. Кларком), згідно з якою кожний фактор оплачується відповідно до його граничного продукту.

Громадські товари (блага, товари колективного споживання) — то­вари, використання яких однією особою не зменшує їх обсягу, до­ступного для використання іншими особами (маяки, національна оборона).

Гроші — все, що є засобом обміну. Г. є також мірою вартості, оскільки дозволяють порівнювати вартість товарів і послуг, а також засобом нагромадження. Див. Товарні гроші.

Грошова маса — сукупний обсяг готівки (паперових грошей та монет) і поточних чекових рахунків, які використовуються у грошо­вому обігу. Частка готівки має становити до 10 %.

Грошова система — спосіб організації грошового обігу у даній країні, закріплений законом; охоплює найменування грошової оди­ниці (Китай — юань, Україна — гривня); види державних паперо­вих знаків і монет, які мають законну платіжну силу; порядок без­готівкового обігу; центри регулювання безготівкового обігу з боку держави (Центральний банк, Скарбниитво). Система металевого обігу обслуговується монетами з благородних металів, система па­перового обігу — паперовими грошами та білонними монетами.

Дебет — поняття бухгалтерського обліку, яке означає збільшен­ня активів або зменшення пасивів.

Девальвація (сучасна) — зменшення офіційної ціни грошової оди­ниці країни, вираженої у грошових одиницях інших країн; проти­лежним поняттям є ревальвація — підвищення офіційного курсу гро­шової одиниці країни.