Пам"ять

Звичайно, ознакою доброї рухової пам'яті людини є фізична спритність, вправність у трудових операціях і інших видах прак­тичної діяльності.

Рухова пам'ять генетичне (за своїм походженням) передує іншим видам пам'яті. У дитини її перші прояви припадають на перший місяць життя. Спочатку діти засвоюють вузьке коло най­простіших рухів. Потім запам'ятовування і відтворення рухів прогресивно розширюється, захоплюючи все більше коло дедалі складніших рухів. При закріпленні й відтворенні вони все більше набувають свідомого характеру, тісно пов'язуються з процесами мислення, волі, іншими видами пам'яті. Це значить, що на різ­них вікових етапах якісні особливості рухової пам'яті неоднорід­ні. Саме в якісній перебудові й полягає її розвиток.

Емоційна пам'ять. Емоційна пам'ять — це пам'ять на пережи­ті почуття. Позитивні або негативні почуття не зникають безслід­но, а запам'ятовуються і відтворюються за певних умов.

«Подібно до того, як у зоровій пам'яті перед нашим внутрішнім Оком оживає давно забута річ, пейзаж чи образ людини, так точ­но в емоційній пам'яті оживають пережиті раніше почуття. Зда­валося, що вони зовсім забуті, та раптом якімсь натяк, думка, знайомий образ — і знову вас охоплюють переживання . Раз ви здатні блідніти, червоніти при одній згадці про пережите, раз ви боїтесь думати про давно минуле нещастя — у вас є пам'ять на почуття, або емоційна пам'ять»[2].

Емоційна пам'ять впливає на формування особистості люди­ни. Вона дає змогу людині регулювати свою поведінку залежно від раніше пережитих почуттів. Пережиті й збережені в пам'яті почуття виступають як спонукальні сили або до здійснення тієї чи іншої дії, вчинка, або до відмови від дії, якщо з нею пов'язані негативні переживання в минулому. Емоційна пам'ять — найважливіша умова духовного розвитку людини. Якби людина за­бувала почуття радості й задоволення від зробленого благород­ного та морального вчинку, так само як і муки сумління, спричи­нені поганим вчинком, то вона мала б слабку спонуку до нового здійснення благородних справ і утримання від поганих, антимо­ральних.

Відтворені (або вторинні) почуття можуть відрізнятися від первісних як за силою, так і за характером, змістом. За силою відтворене почуття може бути слабкішим або рівним первісному.

Прикладами тут можуть бути такі життєві факти, коли сильне й глибоке горе, сильна радість з часом слабішають у нашій пам'я­ті. Горе змінюється смутком і сумом, радість — спокійним задо­воленням. Вторинне почуття може мати ту саму силу, що й пер­вісне. Це буває тоді, коли пережите раніше почуття пов'язане з подіями й фактами, які мають життєво важливе значення.

Образна пам'ять. Образна пам'ять — це збереження і відтво­рення образів раніше сприйнятих предметів та явищ дійсності. Образна пам'ять буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою та смаковою. Зорова і слухова пам'ять найчіткіше проявляються в усіх нормально розвинутих людей, а розвиток дотикової, ню­хової і смакової пам'яті пов'язаний переважно з різними видами професійної діяльності (наприклад, у дегустаторів харчової про­мисловості) або спостерігається в людей, позбавлених зору й слуху. Яскравим прикладом їх виняткового розвитку є Ольга Скороходова.

Високого розвитку образна пам'ять досягає в людей художніх професій: художників, музикантів, письменників.

Деякі люди мають надзвичайно яскраво виражену пам'ять, що зветься ейдетичною (від грецького слова «ейдос» — образ) пам'яттю. Ейдетичні образи є наслідком інертності збудження центральної кіркової ланки зорового чи слухового аналізатора. Тому людина-ейдетик деякий час після сприйняття продовжує в усіх деталях бачити тільки-но сприйняту картину, чути мело­дію і т. д.

Точність відтворення об'єктів, що сприймаються, тобто відпо­відність образу оригіналу, істотно залежить від участі мови при закріпленні в пам'яті сприйнятого. Найважливішу роль тут віді­грає правильне пояснення того, що сприймається. Шкільна прак­тика підтверджує це положення. Школярі, що сприймають пред­мет без словесного пояснення, як правило, відтворюють його образ неточно, фрагментарно (уривчасто).

Словесно-логічна пам'ять. Словесно-логічна пам'ять виражає­ться в запам'ятовуванні і відтворюванні думок. Думки не існують поза мовою, поза тими чи іншими словами та виразами. Тому такий вид пам'яті називають не просто логічним, а словесно-ло­гічним.

Відтворення думок не завжди відбувається в тому самому словесному виразі, в якому вони були спершу висловлені. В од­них випадках запам'ятовується і відтворюється лише загальний смисл, суть виражених думок, а буквальне словесне відтворення їх не потрібне. В інших — запам'ятовується і відтворюється не тільки загальний смисл змісту, а й точне, буквальне словесне ви­раження думок (заучування напам'ять). Однак буквальне від­творення словесного матеріалу може відбуватися без розуміння його смислу, тоді заучування буде вже не логічним, а механіч­ним запам'ятовуванням. Істотну роль при цьому відіграє рівень мовного розвитку. Чим менше розвинута мова школяра, тим важче йому виразити смисл своїми словами. Але в цьому випадку й важливо спонукати дитину переказувати навчальний матеріал своїми словами.

Запам'ятовування смислу — це запам'ятовування загальних і суттєвих сторін та ознак матеріалу й відвертання від деталей і малозначущих індивідуальних його ознак. Виділення суттєвого залежить від розуміння самого матеріалу, того, що в ньому є найважливішим і значущим, а що — другорядним. Отже, запа­м'ятовування і відтворення смислового матеріалу тісно пов'язано з процесами мислення, з розумовим розвитком людини, із запа­сом її знань. Діти, особливо молодшого шкільного віку, самостій­но виділяють окремі істотні ознаки з великим трудом, їм необ­хідна допомога вчителя. Що ж до деталей, то діти запам'ятову­ють і відтворюють їх нерідко дуже добре, надають їм непропор­ційно великого значення, особливо коли ці деталі мають яскраву наочність, конкретність і емоціональний вплив.

Довільна і мимовільна пам'ять. Ці види пам'яті розрізняють­ся залежно від мети та способів запам'ятовування і відтворюван­ня. Якщо не ставиться спеціальна мета запам'ятати й пригадати той чи інший матеріал і він запам'ятовується пасивно, немовби сам собою, без застосування спеціальних прийомів, без вольових зусиль, — така пам'ять є мимовільною. Якщо ставиться спеці­альна мета запам'ятати, застосовуються відповідні мнемічні (від грецького слова «мнеме» — пам'ять) прийоми, робляться вольові зусилля — така пам'ять буде довільною.

Мимовільна пам'ять у своєму розвитку передує довільній. Весь життєвий досвід дитини спочатку грунтується в основному на мимовільній пам'яті й набувається дитиною без спеціального наміру запам'ятати і без спеціальних зусиль. Однак у свідомій активній діяльності, у засвоєнні системи знань, умінь і навичок (наприклад, у навчанні) довільна пам'ять займає провідне місце'.

Короткочасна й довгочасна пам'ять. Спостереженнями і експе­риментальними дослідженнями було встановлено існування двох видів пам'яті: короткочасної пам'яті (КП) і довгочасної пам'яті (ДП).