Пам"ять

Пригадування — найбільш активне відтворення, що пов'язане з певним напруженням нервової системи людини й вимагає во­льових зусиль. Процес пригадування проходить успішно, коли забутий факт відтворюється не ізольовано, а в зв'язку з іншими фактами, подіями, обставинами й діями, збереженими в пам'яті.

Пригадуючи, де забув книжку, хлопчик намагається згадати все, що відбулося з ним протягом дня, де він востаннє був, коли три­мав книжку в руках, з ким він при цьому розмовляв, про що ду­мав. Пригадуючи всі ці обставини, хлопчик активно відтворює ті асоціації, які відновлюють послідовність подій і полегшують пригадування забутого. Точно так же, коли школяр пригадує той чи інший забутий ним історичний факт, він легше відтворює його в зв'язку з іншими фактами та подіями. Успіх пригадування залежить, таким чином, від розуміння того, в якому логічному зв'язку забутий матеріал перебуває з рештою матеріалу, збере­женого в пам'яті.

Забування і боротьба з ним. Багато чого з того, що закріпле­но в пам'яті, з часом тією чи іншою мірою забувається. Забуван­ня може бути повним чи частковим, тривалим чи тимчасовим, не­довгим. При повному забуванні закріплений матеріал не тільки не відтворюється, а й не впізнається. Часткове забування мате­ріалу відбувається тоді, коли людина відтворює його лише частково або з помилками, а також тоді, коли тільки дізнається, що не може відтворити матеріал.

Тривале, повне або часткове забування характеризується тим, що людині протягом тривалого часу не вдається відтворити, при­гадати що-небудь. Але найчастіше забування буває тимчасовим, коли людина не може відтворити потрібний їй матеріал в даний момент, але через деякий час усе-таки відтворює його. Таке від­строчене відтворення того, що здавалося забутим, називається ремінісценцією (від латинського слова, що означає «спогад»). Ремінісценція частіше трапляється у дітей, ніж у дорослих, і ви­никає в результаті зняття гальмування, спричиненого втомою нервових клітин мозку.

Процес забування відбувається нерівномірно: спочатку швид­ко, потім повільно. Наприклад, протягом перших п'яти днів після заучування забування іде швидше, ніж у наступні п'ять днів.

За експериментальними даними, в пам'яті школярів від за­кріпленого матеріалу через день залишається 77,6%, че­рез чотири дні 66,49 і через десять днів — 62,7 %.

Фізіологічною основою за­бування є гальмування тим­часових нервових зв'язків у корі головного мозку, що ви­никає внаслідок відсутності їх підкріплення. Найшвидше забувається те, що було сла­бо закріплено в пам'яті. Швидшому забуванню підда­ється той матеріал, який за­кріплявся механічно.

При свідомому запам'ятовуванні забування відбувається на­багато повільніше.

Основний засіб проти забування — повторення. «Повторення — мати навчання», — говорить прислів'я. Повторення не тільки ос­новна умова міцного запам'ятовування навчального матеріалу, а умова наступного збереження його в пам'яті. Враховуючи, що забування особливо швидко відбувається спочатку, починати по­вторювати треба якомога раніше, а не тоді, коли навчальний ма­теріал уже майже забутий. Чим раніше починають повторювати матеріал, тим легше він повністю відтворюється і тим менше по­трібно для цього повторень.

Найважливішим засобом боротьби з забуванням є застосуван­ня засвоєних знань на практиці. Учень, що багато разів застосо­вує у вправах і диктантах вивчені правила правопису, не забуває їх. Розв'язуючи завдання на певні правила, учні міцно запам'я­товують ці правила. Моральні правила, які засвоюють учні, за­кріплюються в моральних вчинках, у високоморальній поведінці. Зв'язок з життям, з широкою суспільною практикою зміцнюють знання, набуті учнями в школі.

Особливості пам'яті як властивості особистості

Спостерігаються досить значні індивідуальні відмінності у сфері пам'яті. Індивідуальні особливості пам'яті стають власти­востями особистості, що характеризують її діяльність.

Люди запам'ятовують різноманітний матеріал по-різному й різними способами. Одні найкраще запам'ятовують картину, об­личчя, предмети, барви, звуки. Це представники наочно-образно­го типу пам'яті. Другі краще запам'ятовують думки і словесні формулювання, поняття, формули та ін. Це представники словес­но-логічного типу пам'яті. Треті однаково добре запам'ятовують і наочно-образний, і словесно-логічний, абстрактний матеріал.

Крім того, розрізняють типи пам'яті залежно від ступеня учас­ті основних аналізаторів у процесі запам'ятовування і відтворен­ня. З цієї точки зору розрізняють такі типи пам'яті: зоровий, слу­ховий, руховий і змішаний (зорово-слуховий, зорово-руховий і слухово-руховий). Одні люди краще запам'ятовують зорово, дру­гі — на слух, треті — за допомогою рухових відчуттів, четверті — при комбінованому способі. Спостерігаючи школярів, можна бачити, що одні з них краще запам'ятовують навчальний матері­ал, читаючи його про себе, другі — читаючи вголос, треті — для того щоб запам'ятати, вдаються до запису. Найпоширенішим є змішаний тип пам'яті (зорово-руховий і слухово-руховий). «Чис­ті» типи пам'яті трапляються дуже рідко. Вони спостерігаються приблизно в 3% школярів.

Індивідуальні відмінності пам'яті залежать від характеру ді­яльності людини. Інакше кажучи, типи пам'яті залежать від вправляння аналізаторів, включених у конкретну діяльність людини (навчальну, професійну і т. д.). Типи пам'яті не залишають­ся постійними, а змінюються відповідно до змін характеру діяль­ності.

Учителю треба знати індивідуальні особливості пам'яті шко­лярів; це дає йому можливість спиратися, з одного боку, на силь­ніші сторони пам'яті учня, з другого — розвивати слабкі сторони пам'яті й тим самим добиватися гармонійного розвитку цього важливого психічного процесу.

Серед молодших школярів нерідко зустрічаються діти, які запам'ятовують матеріал дуже швидко. Таким учням для запа­м'ятовування матеріалу досить один раз прочитати розділ під­ручника або уважно прослухати пояснення учителя. Причому ці діти не тільки швидко запам'ятовують, а й тривалий час зберіга­ють завчене, легко й повно відтворюють. Школярі, що швидко запам'ятовують і тривалий час зберігають вивчене, помітно виділя­ються серед інших учнів успіхами у засвоєнні знань.

Учителю доводиться мати справу і з школярами, що повільно запам'ятовують навчальний матеріал, але зате повільно і забу­вають його, тобто тривалий час зберігають завчене. Ці школярі заучують навчальний матеріал шляхом багаторазових повторень, застосовують різноманітні прийоми, слухають, читають, запису­ють, замальовують, спираються на наочні посібники і т. д. Закріп­лений матеріал в результаті багаторазових повторень зберігаєть­ся в пам'яті у цих школярів так само довго й міцно, як і в учнів, що швидко запам'ятовують.

Учитель повинен судити про пам'ять школярів не тільки за її результатами, а й за тими зусиллями, які витрачають учні, щоб досягти міцного запам'ятовування. Учитель повинен навчати учнів необхідних прийомів, що прискорюють процес заучування. Серед учнів зустрічаються і такі діти, які швидко запам'ято­вують навчальний матеріал, але так само швидко забувають вивчене. Звичайно, на другий-третій день вони вже погано, не­повно й неточно відтворюють закріплений матеріал. У таких школярів треба насамперед виховувати спрямованість на трива­ле запам'ятовування, звичку самостійно повторювати пройдене через певний час, їх треба постійно перевіряти, контролювати. При засвоєнні нового матеріалу таким учням слід давати інди­відуальні завдання — повторювати те, що з минулих знань пов'я­зано з новим матеріалом.