Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Гаспаров М. Л., як перекладач та дослідник проблем античного перекладу

Реферати / Література / Гаспаров М. Л., як перекладач та дослідник проблем античного перекладу

Другий гаспаровський принцип перекладу полягав у тім, що перекладати можна тільки зі стилю на стиль, причому стилі в різні епохи різні, і часом спроба зберегти форму оригіналу перетворює текст із живого висловлення в музейний експонат. Усвідомлення цього прийшло до М.Л.Гаспарову рано: в отроцтві, читаючи в коментарях до Пушкіна прозаїчні переклади із французького, він сприймав їх більш жваво, ніж кілька років через, перечитуючи ці ж вірші вже в оригіналі, застебнуті на парні рими олександрійського вірша. На Заході переклади класичних віршів верлібром давно стали загальноприйнятою практикою, але до Росії, з її звичайним відставанням від європейського культурного процесу, вона не дійшла. М.Л.Гаспарову вдалося опублікувати в серії “Літературні пам'ятники” збірник верлибричних перекладів з Піндара - і те, швидше за все, лише тому, що метр і ритм давньогрецького оригіналу так примхливий, що вірогідно передати його по-російському немає ніякої можливості.

Коли ланцюги радянської охоронної традиції перестали сковувати видавців і авторів, Гаспаров опублікував (в 1993 році, теж в “Литпамятниках”) верлибричний переклад монументальної ренесансної поеми Лудовіко Аріосто “Шалений Роланд”. В інтерв'ю тартуській студентській газеті він визнавався: “Я не хотів перекладати Аріосто - я хотів його просто прочитати”. Але для Гаспарова “прочитати” значило зрозуміти хитросплетення взаємозв'язків незліченних персонажів і всіх сюжетних ліній; він став для себе записувати переказ - вільним віршем - а потім стало зрозуміло, що із цього виходить повноцінний (хоча й незвичайний) переклад.

Як ні багаторізні області гуманітарних наук, у яких виявився унікальний талант М. Л. Гаспарова, представляється очевидним, що головні з них - дві: античні філології й віршознавство. Філолог-класик по утворенню, М.Л.Гаспаров перші свої великі роботи, включаючи книгу «Антична літературна байка (Федр і Бабрій)» (1971), присвятив античній історії й літературі, віршоведчеські ж статті в нього спочатку аж ніяк не переважали. Однак в остаточному підсумку він створив віршоведчеську класику, що максимально охоплює російську й світову поезію як матеріал, а про античність при всій своїй широті писав вибірково. Цей античник не досліджувала Гомера; найбільш велика фігура із грецьких поетів, про яку він написав окрему роботу, — Піндар. Друга й остання книга М.Л.Гаспарова про античність — «Цікава Греція. Оповідання про давньогрецьку культуру» (1995), праця історико-популяризаторський, зате вуж цю роль що зіграла й продовжує грати краще яких би те не було аналогів. «Я думаю, що це саме корисне, що я створив по частині античності», [12,c.61]— думав автор, не бентежачись нефілологічним призначенням книги. У властиво ж філологічному плані він з усією визначеністю віддавав перевагу римській літературі грецької. Йому належать роботи про всіх самих великих римських поетів-класиках. У цих статтях повніше всього представлені й теоретико-літературні положення.

Якщо Гаспаров-віршовед, як правило, висвітлював у своїх роботах, навіть не більших, цілі явища (як, наприклад, 13-сложник — основний розмір російської силабічної поезії — або італійський вірш, що еволюціонував убік силлаботоніки), то улюблений його жанр при дослідженні античної словесності — «літературний портрет». Воістину літературний, і не тільки тому, що цієї статті, відповідно до замітки «Від автора» до першого того [Вибраних трудів», «писалися, по більшій частині, як передмови й післямови до видань грецьких і латинських поетів у російських перекладах] (часто гаспаровських). Це далеко не завжди були науково-популярні й тим більше масові видання. Звичайно, справа й не тільки в убогості біографічних відомостей про тих або інших античних діячів, що змушувало будь-якого дослідника зосереджуватися саме на літературних текстах. М. Л. Гаспаров взагалі тяжів до іманентного аналізу добутків. Контекст, з його ерудицією, ураховував, але не висував як основний предмет розгляду.

Проте внесок М. Л. Гаспарова в античну філологію не має потреби в застереженнях. Він нерідко працював з матеріалом, що був йому ближче (як усякий літературознавець), однак завжди демонстрував своєрідність не тільки творчості даного поета, але й літератури того часу взагалі, самого цього часу, а іноді й інших епох. Він міг в одній фразі зіставити між собою всіх найвизначніших античних ліриків, приділивши кожному лише по одному слову, як у статті «Катулл, або винахідник почуття»: «Поруч із ним Гораций здається холодний, Овідій - легковажний, Тибулл - в'янув, Проперцій багатослівний, серед же їхніх грецьких зразків Алкей і Сапфо - відривкові, а олександрійські епіграматисти - крейди» [12,c 82]. І слово «здається» тут не випадково. Гаспаров багаторазово наполегливо говорив про те, наскільки по-різному сприймалися античні автори їхніми сучасниками й сприймаються зараз. Так, Катулл, забутий у середні століття, став улюбленцем читачів нового часу, що бачать у нього вираження безпосереднього любовного почуття. Тим часом любовні вірші Катулла - це не більше десятої частини його рядків (а половина - вірші лайливі), і ніякі добутки цього поета не могли бути безпосередніми, незалежними від учених вправ. Через півтори тисяч років книга Іоанна Секунда «Поцілунок» з 19 віршів досить витончено варіювала той самий мотив здавалося б зовсім не раціональної властивості: на «натхненному пориві можна було б написати одне, два, п'ять віршів про поцілунки, але не дев'ятнадцять, що настільки всебічно охоплюють тему. Перед нами - налагоджена п'ятнадцятьома століттями риторична фабрика слова; навички такого виробництва кожний молодий латиніст засвоювала з дитинства й користувався ними, майже не додаючи свідомих зусиль; “сировиною” тут, звичайно, були справжні щиросердечні переживання поета, але до читача вони доходили тільки в невпізнанно переробленому виді» [18,c. 48]. Те ж було й у Катулла, але в чоловічу поезію він вніс дійсно нове почуття любові - «не споживчої, а діяльної, не любові-хвороби й кохання-розваги, а любові-уваги й кохання-служіння. Катулл почав, елегики завершили, і цей культ любові-служіння перейшов від римської “столичності” до “вежества” середньовіччя, “світськості” нового часу й “культурності” наших днів. Він увійшов у плоть і кров європейської цивілізації». У двох фразах дана пунктирна історія найважливішої з ліричних тем, більш того - одного з головних загальнолюдських почуттів.

Таким чином, «літературні портрети» М.Л.Гаспарова не обмежуються рамками цього жанру. Те, що вони гранично небанальні й всебічно вимальовують кожного «портретуємого», - це саме собою. В усіх у тім або іншому виді присутній полемічний елемент (хоча прямої розгорнутої полеміки М.Л.Гаспаров не любив, воліючи бути переконливим у позитивному аспекті). Спростовуються найчастіше розхожі, непрофесійні подання або штампи окостенілої науки. Останнє досить успішно здійснювалося й на давньогрецькому матеріалі. Наприклад, М.Л.Гаспаров заперечує пануючу думку про закінченість «Історії» Геродота, виходячи з естетичних принципів класичної Греції: оповідання повинне бути композиційно симетричним подібно фронтону в ордерній архітектурі; якби Геродот довів його до кінця Греко-перських воєн, продовживши на три десятки років, ідеал закінченості й симетрії був би досягнутий. Про статтю «Сюжетоскладання грецької трагедії» автор озивався зневажливо, говорячи, що вона знадобилася для одного з колективних праць заради пристойності (тематичної повноти): [ .довелося написати про сюжетоскладання трагедії, який я ніколи не займався (зрозуміло, перечитавши 33 трагедії більше по перекладах, чим по оригіналах)]. Але негайно додавав: «Жаль, що не трапилося так само написати про сюжетоскладання комедії - це було б цікавіше» [13, с. 312]. «Так само» у цьому випадку значить «так само добре». Гаспаров з його тонкою іронією взагалі не раз добірно самовирівнявся, наприклад, говорячи про свою погану пам'ять або нездатність до мов; це ставиться й до його оцінки написаних їм статей про античних авторів. «Зрозуміло, статті мої були компілятивні: щоб донести до російського читача якнайбільше з того, до чого додумалася західна філологія щодо Горація або Вергілія» (там же). Можливо, це була спроба виправдатися перед колегами по першій спеціалізації у зв'язку з перевагою другої. Але через кілька рядків Гаспаров все-таки повідомляв: «Потім іноді з подивом доводилося чути: “Які у вас оригінальні думки!” Імовірно, вони з'являлися самі собою від переупаковки чужого» [13, с. 313]. Саме так, що з'являлися, а стимулююча роль робіт попередників для вченого - це норма. Інші, напевно, знали ті ж роботи, але подібних гаспаровським створити не змогли.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2019 україномовні реферати та навчальні матеріали