Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Гаспаров М. Л., як перекладач та дослідник проблем античного перекладу

Реферати / Література / Гаспаров М. Л., як перекладач та дослідник проблем античного перекладу

Те, що гуманітарні науки (зокрема - літературознавство) у меншому ступені користуються властиво науковими методами, чим хімія або біологія - результат двох факторів. По-перше, як наука літературознавство перебуває в зародковому стані - її історія нараховує всього лише кілька десятиліть. Колись - до того, як Лавуазьє став займатися кількісними підрахунками - і хімія була алхімією, тобто мистецтвом, таїнством, ремеслом - і тільки з XVIII століття стала перетворюватися в науку. По-друге, предмет вивчення літературознавства неймовірно складний, і розкласти його на складові частини об'єктивно сутужніше, ніж фізичний або хімічний процес. У цих умовах авангардом наукового літературознавства теорія вірша стала невипадково: вона займається такими особливостями творчості, які можна порівняно легко виділити й порахувати. З'ясувати кількість складів і наголосів у тексті набагато легше, ніж кількість метафор - по тій простій причині, що про визначення поняття "склад" домовитися легше, ніж про однозначне визначення поняття "метафора". Гаспаров саме так і розумів свою віршоведчеську діяльність - як передній край властиво науки в безкрайнім морі імпресіоністичних і особистих спостережень, які називалися філологією тільки в силу термінологічного непорозуміння.

Праці Гаспарова, його попередників і колег заклали міцний фундамент теорії вірша, і для подальшої роботи в цьому напрямку тепер потрібні лише воля й працьовитість: методологія загалом розроблена. В останні роки, почуваючи, що класичне віршознавство більше не має потреби в героїчних зусиллях, Гаспаров зайнявся суміжною, новою областю - лінгвістикою вірша. Результатом цих досліджень стала його остання (спільна з Т.В. Скулачевой) монографія. У ній розглядався взаємозв'язок існуючої лінгвістичної системи (російської мови) із примхливою тканиною вірша. Тут Гаспаров і його колеги зробили тільки перші (хоча й упевнені) кроки - ця область відкрита для інших першопрохідників.

Навіщо взагалі потрібно науковими методами вивчати твору мистецтва, тобто, користуючись побитою цитатою, "перевіряти алгеброю гармонію"? Перший намір - відповісти, що це некоректне питання, що наука живе за своїми законами, і про практичне застосування атомної фізики або генетики теж спочатку ніхто не замислювався. Але якщо вдуматися, відповідь на це є, і він досить простий. Творчість - прояв вищої психічної діяльності людини. Наукове вивчення творчості (а також свідомості, мови, уяви, емоцій) допомагає нам краще й об’єктивніше розібратися в тім, хто ми такі, що відрізняє нас від інших тварин, і як раціональніше використовувати ресурси нашого мозку. Той факт, що чотиристопний ямб Державіна ритмічно відмінний від чотиристопного ямба Пушкіна, не тільки дозволяє нам краще зрозуміти історію вітчизняної літератури, але й наближає нас - нехай зовсім ненабагато - до розуміння нескінченно складних механізмів творчого процесу. А те, що людині цікава не тільки електрон і атом, але й власний інтелектуальний потенціал - факт досить очевидний. В останні роки на Заході серйозні книги фахівців - лінгвістів, психологів, нейрофізіологів - на цю тему видаються мільйонними тиражами. На жаль, ми й у цій області упустили можливість затвердити свій пріоритет.

Розуміння й відтворення - не те саме. Класичний аргумент супротивників "алгебри" - "якщо вивчити всі розміри й ритми, однаково не станеш великим поетом". Так; так і знання астрономії не дає людям можливості запалювати нові зірки. Але завдяки йому стало можливо відкривати нові землі на власній планеті, і взагалі краще зрозуміти, як улаштований мир - а це знання небезкорисне.

Віршознавство було для Гаспарова областю первопроходчеською, а класична філологія - областю, обжитою попередниками. Але не можна забувати про те, що перші спроби застосувати підрахунки відбувалися у філології саме на античному матеріалі; що риторична виучка Гаспарова, що поставила йому слух і голос - родом з античності; що його перекладацька практика корениться в традиціях класичної філології, і що ніхто із сучасників не зробив так багато для того, щоб стародавні греки й римляне стали нам ближче й зрозуміліше.

Філологія - наука розуміння; цей афоризм любили повторювати Гаспаров і С.С. Аверинцев. Щоб розуміти - треба знати, а не уявляти, що знаєш; з характерною полемічною різкістю Гаспаров один раз сказав, що "щиросердечний світ Пушкіна для нас такий же чужий, як древнього ассирійца або собаки Каштанки". Коментаторська праця Гаспарова була спрямована на подолання цієї сторонності - з повним усвідомленням того, що до кінця перебороти її неможливо. У цьому ряді - ряди блискучих робіт з аналізу окремих віршів - від найпростіших, начебто фетовского "Дивовижна картина, як ти мені рідна: біла рівнина, повний місяць", де розглядається тільки те, що написано у вірші, і взагалі не залучається ніяка додаткова інформація, ні біографічна, ні історична - до запаморочливо складних, начебто цветаєвськой "Поеми повітря" або мандельштамовських "Віршів про невідомого солдата", де одним аналізом не обійтися, і доводиться займатися інтерпретацією - тобто тлумаченням, тепер уже із залученням всіх можливих джерел. [7]

Гаспаров працював із джерелами несамовито й вичерпно, і його текстологічні роботи - зразок допитливого філологічного подвигу. При цьому в контексті, орієнтованому на високолобість, він ніколи не відмовлявся від абсолютно зрозумілого, кристально чистої мови, і шокував багатьох колег своїми прозаїчними переказами самих темних віршів Мандельштама або Пастернаку ("Ти, Соломинка, не спиш і чекаєш, що сон придавить тебе, як тяжка стеля. Всі навколо тебе важко й дзеркально. У цієї-те обстановці шарудить останнім життям Соломинка. Що знає вона про смертну годину? Соломинка випила смерть і надломилася"): він був упевнений, що все, що написано, піддається переказу, і інструмент для приведення загадкового тексту до зрозумілого й чіткого пояснення називається риторикою.

Цим же інструментом він користувався, коли писав передмови до праць античних або нових класиків, від Катулла до Мандельштама. Це було введенням сучасного читача в той самий "чужий щиросердечний світ", що складається з історії, політики, літературного середовища й іншої мови. Завдяки цим дивним есе вірші, у тому числі вірші двохтисячорічної давнини, раптово ставали - не "зрозумілими", це було б занадто самовпевнене - але з'ясовними. Так, "Скорботні елегії" Овідія в результаті пояснень Гаспарова переставали бути жалібним скигленням опального поета, а перетворювалися в перший у європейській літературі досвід творчої переробки нового для культури почуття - самітності.

Розповідати про складний просто - особливий дарунок, доступний тільки тим, хто дуже-дуже добре ("уп'ятеро") знає те, про що говорить. Гаспарову цей дарунок був властивий найвищою мірою - і виявився в максимальному ступені в книзі для дітей "Цікава Греція". Це введення в світ класичної культури - у самому широкому змісті обох слів - написано так захоплююче, так жваво, так дотепно й так блискуче, що годиться для самих несподіваних цілей - від захоплюючого читання на ніч із маленькою дитиною до підготовки до екзамену з історії античної філософії. Гаспаров тут виступив продовжувачем славних вітчизняних традицій і провісником нового сплеску інтересу до науково-популярної літератури, що трапився в останні роки на Заході - на жаль, як завжди, без нашої участі.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2019 україномовні реферати та навчальні матеріали