Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Гаспаров М. Л., як перекладач та дослідник проблем античного перекладу

Реферати / Література / Гаспаров М. Л., як перекладач та дослідник проблем античного перекладу

У своїй перекладацькій практиці Гаспаров застосовував два діаметрально протилежних принципи. Першим було прагнення до максимальної точності. У перекладачів є поняття “припік” - розбухання перекладного тексту в порівнянні з оригіналом; у гаспаровських перекладах припеки було мало (він сам затверджував, що це від звички до віршів). Так, одна з переведених їм біографій Плутарха (яка залишилась неопублікованою) виявилася на чверть коротше колишніх перекладів.

При перекладі з латині й давньогрецького, де синтаксис відрізняється від російського набагато сильніше, ніж у новоєвропейських мовах, така установка виявлялася особливо значною. У російському перекладі античного тексту можна або намагатися передати структуру оригіналу за рахунок добрезрозумілості, або відходити від її так далеко, що використання подібного перекладу, наприклад, у навчальних цілях буде ускладнено.

Той факт, що М.Л. Гаспаров відкрив для читача важку творчу лабораторію перекладача, притім перекладача-ученого, - його окрема заслуга. А як вільний художник він випустив в 2003 р. книгу «Експериментальні переклади». В античності, пояснював він, минулого різні експерименти, у тому числі трансформація вірша з одного жанру в іншій, більшого або меншого обсягу. Гаспаров спробував «переклади» конспективні, і не тільки із чужих мов, але й «з російської на росіянин». Довго займався гумористичністю критик у цьому випадку геть-чисто втратив почуття гумору й надрукував викривальну статтю. Однак Гаспаров не наполягав на термінологічно точному вживанні слова «переклад», користувався ним у досить розширювальному змісті. «Я подумав: якщо мають право на існування скорочені переклади й перекази романів і повістей (а я впевнений, що це так і що популярні перекази “Дон Кіхота” і “Гаргантюа” більше дали росіянці культурі, чим зразково точні переклади), те, може бути, можливі й скорочені переклади ліричних віршів?». Чому в XX і XXI в. експеримент повинен бути в меншій пошані, чим в античності?

ВИСНОВОК

На відміну від дуже багатьох гуманітаріїв свого й наступного поколінь, Гаспаров, чудовий знавець російського модернізму, не погоджувався брати в якості свого власного «уже готовий» інтелектуальний багаж зразка 1913 року. Думаю, що відома критичність Гаспарова на адресу Бахтіна народжується не тільки й не стільки через те, що той, на думку Гаспарова, інтелектуально належав революції-розриву, а не спадщині-наступності, а тому, що в тій ситуації, де Бахтін, на думку Гаспарова, культивував езотеризм і довільність, сам він прагне й призиває інших до відкритості й раціональності. І якщо пошук традиції може бути колективною справою в силу загальної історичної ситуації й умов, то результат — обрана (знову ж — реконструйована!) або винайдена традиція — буде сугубо індивідуальним.

При всієї ритористичності формулювань погляди Гаспарова приречені залишатися ще-не-каноном. З'єднання просвітительства з літературним «академічним авангардизмом» і філологічним маргінальним академізмом і народжують пунктирну самознайдену традицію Гаспарова, індивідуальну традицію академічности-маргінальності.

Енциклопедизм вважався головним достоїнством М.Л. Гаспарова в 1970 - 1980-е роки. Гаспаров, наскільки можна судити, представлявся тоді фігурою, парний С.С. Аверинцеву: крім енциклопедизму, обом був властивий історизм, що розуміється подвійно - як віртуозне володіння численними древніми першоджерелами і як сприйняття сучасності як частки випадку на тлі великого історичного потоку. Друге було більше виражене в Гаспарова, тому що в обох своїх фундаментальних оглядах - «Нарисі історії російського вірша» (1982) і «Нарисі історії європейського вірша» (1984) - Гаспаров присвячував останній розділ сучасності й різних паростків нового, актуальним тенденціям, хоча завжди обережно обмовляв, що судити про перспективи в науковому дослідженні важко. Аверинцев про сучасність писав менше, і це напівумовчання сприймалося як значиме: його тексти здавалися ідеологічно більше радикальними, і читачам залишалося припустити, що на сучасні теми він у відкриту висловлюватися не може по цензурних міркуваннях. В обох випадках сполучення енциклопедизму й історизму давало можливість виходу за межі радянської ситуації. У творчості й Гаспарова, і Аверинцева сучасна їм дійсність не телеологічно виправдувалася розвитком світової культури (як це було суцільно й поруч у пропагандистської паранауці), а представлялася часткою случаємо більше загальних складних і розгалужених історичних сюжетів, які й дозволяли глянути на неї з боку, тобто критично.

ЛІТЕРАТУРА

1.Александрова О.В. Единство прагматики и лингвопоэтики в изучении текста художественной литературы. // Проблемы семантики и прагматики. – Калининград, 1996. – С. 3-7.

2. Алексеева И.С. Введение в переводоведение. – СПб.: Филологи¬ческий факультет СПбГУ; М., 2004. – 352 с.

3. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг переводчика. – СПб, 2001. – 288 с.

4. Аникст А. Поэмы, стихотворения и сонеты Шекспира // Шекспир У. Полное собрание сочинений. Т. 8. – М., 1960. – С. 559-591.

5. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. – М., 1990. – 300 с.

6. Бреус Е.В. Основы теории и практики перевода с английского языка на русский. – М., 2001 – 197 с.

7. Виноградов В.С. Перевод: Общие и лексические вопросы. – М., 2006. – 240 с.

8. Винокур Г.О. Понятие поэтического языка. // Винокур Г.О. О языке художественной литературы. – М., 1991. – С. 24-31.

9. Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка. – М., 1977. – 334 с. 10. Гаспаров М.Л., Автономова Н.С. Сонеты Шекспира – Переводы Маршака. // О русской поэзии. – СПб., 2001. – С. 389-409.

11. Гаспаров М.Л. Взгляд из угла // НЛО. 1993. № 3. С. 45— 48.

Иванов А.О. Безэквивалентная лексика. – СПб., 2006. – 192 с.

12. Казакова Т.А. Практические основы перевода – СПб., 2001. – 320 с.

13. Квятковский А. П. Эпитет // Квятковский А. П. Поэтический словарь. – М.: Сов. Энцикл., 1966. – С. 359-361.

14. Комиссаров В.Н. Теория перевода. – М., 1990. – 253 с.

15. Левин Ю.Д. Об исторической эволюции принципов перевода, в Сб. “Международные связи русской литературы”, М.-Л., 1963.

16. Морозов М.М. Избранные статьи и переводы (о сонетах У.Ш. в переводе Маршака). – М., 1954.

17. Нелюбин Л.Л. Толковый переводоведческий словарь. – М., 2003. – 318 с.

18.Гаспаров М.Л. Брюсов – переводчик. Путь к перепутью // Гаспаров М.Л. Избранные труды. Том ІІ: О стихах. – М.: Языки русской культуры, 1997. – С. 121-129.

19.Денисова Г. В мире интертекста: язык, память, перевод / Предисловие С. Гардзонио; Предисловие Ю.Н. Караулова. – М.: Азбуковник, 2003. – 298 с.

20.Дзера О. Жанри художнього перекладу // Записки перекладацької майстерні. – Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – Т. 1. – С. 18-37.

21.Левый И. Искусство перевода / пер. с чеш. и предисл. Вл. Россельса. – Москва: Прогресс, 1974. – 398 с.

22.Попович А. Проблемы художественного перевода / пер. с слов. И.А. Бернштайна и И.С. Чернявской. – Москва: Высш.шк., 1980. – 200 с.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2019 україномовні реферати та навчальні матеріали